Сьогодні у Києві на 68-му році життя відійшов у вічність перший космонавт України, уродженець Чернівецької області Леонід Каденюк.
"Молодий буковинець" публікує уривки з інтерв’ю видатного буковинця, яке було записане журналістами "МБ" у лютому 2011 році під час приїзду космонавта до його рідного села Клішківців Хотинського району:
"Те, що я так молодо виглядаю, то, напевно, далася взнаки багаторічна підготовка до польоту в космос, де спорт був однією із найважливіших складових. Для нас розробляли спеціальні фізичні вправи. До того ж, я ніколи не палив, рідко вживаю спиртне. Можу випити келих доброго червоного вина або чарку горілки – не більше. Досі бігаю вранці чотири рази на тиждень по 10 кілометрів. Якось без проблем пробіг 20 кілометрів менше, ніж за дві години. Любов до спорту мені привив ще батько, який був учителем фізкультури в школі. Він повернувся з війни інвалідом, і до кінця життя носив у собі десять осколків, які не могли витягнути. У дитинстві ми грали з хлопцями у футбол, баскетбол, волейбол, займалися легкою атлетикою. Справжні футбольні м’ячі на той час були великою рідкістю, то ми шили їх самі зі старих кірзових чобіт…"
***
"Батьківська хата у Клішківцях - для мене це найкраще місце – і не лише на землі, а й у Всесвіті. Найсвітліші спогади мого життя пов’язані з рідним селом. Коли приїжджаю сюди, згадую дитинство. Як пас корову з братами, ганяв футбола на вигоні, навчався у школі. У саду ще є дерева, які я посадив. А цей горіх на подвір’ї посадив батько, коли спорудив хату. Він ріс разом із нами – його трьома синами. А потім старів разом із нами…"
***
"Мені тоді виповнилося лише 16, тому до училища не приймали. І мама допомогла мені дістати довідку, де мені дописали рік. Хоча вона дуже не хотіла, аби я літав, – боялася за мене. А я ще з дитинства прагнув стати пілотом. Тоді над нашим селом пролітало багато реактивних літаків. Я пас корову, лежав у траві та мріяв, що теж колись піднімуся в небо (сміється, - авт.). Це бажання зросло ще більше після того, як подивився фільм про Мересьєва. А коли в квітні 1961 році дізнався про політ Юрія Гагаріна, почав марити космосом. Моя мрія здійснилася аж у 1997 році. Так що я досить довго йшов до неї. Треба було дуже багато працювати, зробити і витримати, щоби досягнути цього…"
***
"Я написав книжку про свій політ "Місія – космос". Там я намагався описати те, що відчував. Хоча це було досить складно. Там у мене з’явилося відчуття, ніби я вже побував тут раніше і знаходився у подібному стані невагомості. Можливо, колись люди прилетіли з космосу на землю. І ця інформація записана на генному рівні в кожного з нас. Коли потрапляєш у стан невагомості, відчуття відновлюються. А ще я зрозумів, що ми якось неправильно живемо. Бо з космосу наша земля виглядає такою гарною, маленькою і беззахисною, а ми так недбало поводимося з нею…"
***
"[У космосі] було страшенно цікаво. Хоча, звичайно, відчувалася прихована напруга, що може трапитися щось непередбачуване. Адже це все-таки космос, де швидкість корабля надзвичайно велика. Ця напруга була і тоді, коли я працював пілотом-випробувачем. Мій тезка і друг Льоня Іванов загинув під час випробування літака. Якось на висоті 50 метрів мені треба було виконувати політ на швидкості 1200 кілометрів на годину. Це десь білязвукова швидкість. В літаку ніби почувався спокійно. А коли спускався на землю, відчув, що трясуться коліна. Лише тоді промайнула думка, що не встиг би капультуватися під час аварії. Але під час складних польотів, тим більше в космосі, завжди відчував велике задоволення і професійну цікавість. І жодного разу не пошкодував, що займався такою небезпечною для життя справою. Навпаки, пишався цим. Стати першим космонавтом держави – дуже почесно. Але водночас це і велика відповідальність. Я взагалі дуже відповідальна людина…"
Фото з архіву "МБ"
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
