Сім’я Чєрнєнкових, яка переїхала зі Стаханова на Луганщині на час бойових дій, досі не повернулася у рідне місто. Розповідають, як потрапили на Буковину.
Три роки тому в селі Кам’янка Глибоцького району з’явилася нова багатодітна родина. Сім’я Чєрнєнкових, у якій виховують 13 дітей, у 2014 році приїхала зі Стаханова на Луганщині. Виїхали з міста на час бойових дій і досі не повернулися. Зізнаються, не думали, що все так надовго затягнеться, і Донбас доведеться змінити на Буковину.
Виїхали, а повернутися не змогли Влітку 2014 року невідомі зателефонували Інні Чєрнєнковій і порадили виїхати разом із дітьми зі Стаханова. Наважилися не одразу, бо потрібно було зібрати 13 дітей, а ще й була на руках двомісячна дівчинка. Та після третього дзвінка це все ж зробили.
– Виїхали у футболках, шортах, – згадує Інна Чєрнєнкова. – Поїхали до християнського табору на Чернігівщині. А за кілька місяців, коли почалися військові дії у місті, повернутися вже не змогли. Місто досі під бойовиками.
Мешкала сім’я на Чернігівщині кілька місяців. У маленькій хатинці, без жодних умов. Куди податися, не знали. Молилися Богові і сподівалися, що вдасться знайти місце, де буде краще дітям.
– Наш приїзд на Буковину – це одне з див. Нас сюди Бог привів, – каже Інна Чєрнєнкова. – Якось до нашої церкви приїхали чоловіки з Буковини і покликали нас сюди, запевнили, що тут буде добре дітям. Так ми потрапили на Буковину. Коли приїхали до Кам’янки, не було ні одягу, ні виделки, ні тарілки. Але нам дуже допомогли люди з села – і за місяць діти вже були одягнуті.
– Чим довше ми тут жили і спостерігали за подіями на Донбасі, тим більше розуміли, що тут будемо довго, – каже Олександр Чєрнєнков. – Спочатку жили в гуртожитку при церкві. Писали пачки листів, щоби нам допомогли з житлом, але жодної відповіді не було. Тому нам залишилося лише молитися Богові. І знову сталося диво. До церкви приїхали віряни з Румунії, поцікавилися, яка допомога нам потрібна, і запропонували купити дім. Оглядали багато будинків, а вибрали ми невеликий будиночок. Він був старий, але дуже нам сподобався. А потім румуни вирішили збудувати нам дім. Щодня впродовж року приїжджали люди з Румунії на будівництво. І ось тепер маємо дім на 200 квадратних метрів.
У кожного є свої обов’язкиІнна Чєрнєнкова з усмішкою розповідає про свою велику сім’ю. Рік тому вона отримала звання "Матері-героїні". Олександр називає сім’ю "збірною", бо виховують власних дітей і взяли прийомних. Але перед зустріччю Інна зазначає, що не ділять рідних і прийомних дітей, – всі свої.
Зайшовши до будинку, у коридорі одразу помічаю стелаж від підлоги до стелі із дитячим взуттям. У сім’ї росте п’ять дівчат і вісім хлопців. У вітальні зібралося п’ятеро дітей, інші вчаться або на роботі.
У Стаханові багатодітна сім’я жила у семикімнатній квартирі. А у Кам’янці довелося взятися за господарство. Інна розповідає, хто і чим у їхній сім’ї цікавиться, у кожного є свої обов’язки.
Старшій дочці Олі 22 роки. Вона закінчила медколедж і працює медсестрою у Глибоцькій лікарні. 20-річний Олексій працює у Чернівцях. 18-річна Ліля навчається в медуніверситеті.
16-річний Павло доглядає за коровою. Хотіли її продати, але хлопець не дозволив. Також є 16-річний Дмитро, який захоплюється географією та фізикою, любить ремонтувати побутові прилади.
13-річний Віталій, як і більшість молоді, любить багато часу проводити з телефоном і комп’ютером. А Сашу, якому теж 13-років, називають "завгоспом", бо знає, де що треба відремонтувати.
Ростуть ще у сім’ї 12-річні Таня та Дарина, 10-річний Тимофій, 7-річний Давід, 5-річний Назар і маленька принцеса – трирічна Женечка.
Для їжі – відрова каструляЦікавлюся, як мамі вдається впоратися. Вона усміхається і запевняє, що їй неважко, бо має багато помічників.
– Для приготування їжі у нас стандартна відрова каструля, – каже Інна. – Але нам набагато простіше, бо є своя корова. Діти люблять молочне. Хлопці самі доять корову і все готують для їжі.
У кожного ввечері є своя робота. Хтось у вітальні прибирає, хтось посуд миє. Якщо ввечері цього не зробили, то прокидаються раніше, щоби зробити справу.
Ввечері постійно збираємося, обговорюємо, що у кого сталося за день, комусь потрібно зробити зауваження, а когось похвалити. Наш тато вигадав, що за хороші оцінки діти отримують гроші. За десять балів – 10 гривень, за одинадцять – 11 гривень, за 12 балів – 12 гривень. І тепер дітям не потрібно нагадувати про уроки.
– Завдяки тому, що маємо власне господарство, економимо на харчуванні, – розповідає Олександр. – Завдяки цьому змогли зібрати гроші для поїздки на море. Тепер, кажу, давайте продовжимо економити, щоби наступного року знову поїхати на море.
– Я вдячна Богу за наших дітей, за їхнє розуміння, – каже Інна. – Жоден із них ніколи не висловив невдоволення з приводу ситуації. У нас залишилися основна сімейна цінність – ми всі разом.
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
30-12-2017, 19:57
0
3 101
