Хірург Чернівецької міської дитячої лікарні Євген Микитинський подолав 21 кілометр "Люцернського марафону" в Швейцарії. Раніше він вже брав участь у двох марафонах миру, 100-кілометровому супермарафоні та 42-кілометровому "золотому" марафоні у Франкфурті-на-Майні.
Розмовляємо з Євгеном Микитинським в ординаторській дитячої лікарні. Він уже повернувся на роботу і продовжує лікувати маленьких пацієнтів. У білому халаті, стрункий, підтягнутий, виглядає молодо.
"Був єдиним українцем"
"Тримати себе у гарній фізичній формі допомагає те, що я вже понад 30
років займаюся бігом. Щоби отримувати від нього задоволення, треба постійно тренуватися, – пояснив хірург. – 28 жовтня мені виповнилося 63 роки. Я вирішив відзначити цю дату марафонським забігом, який відбувся в швейцарському місті Люцерн. Там проживає мій племінник, отож було де зупинитися, бо це дуже дороге задоволення, яке потрібно оплачувати своїми коштами. Готувався самостійно. Розробив графік, щодня пробігав по 15-17 кілометрів. Тільки коли чергував у лікарні, то робив перерви. Зате потім надолужував, збільшуючи відстань. Це вже сьомий марафон, в якому я брав участь. Після деяких складних операцій почуваєшся більш втомленим, ніж після багатокілометрового марафону".
21 кілометр чернівецький марафонець пробіг за 2 години 7 хвилин. "Це на три хвилини швидше, ніж минулого року, коли я теж брав участь у цьому марафоні. На чернівецькому напівмарафоні Cross Hill цю відстань я подолав за 2 години 18 хвилин. Отож нинішнім результатом задоволений. Можна сказати, встановив особистий рекорд, – запевнив пан Євген. – Це марафон міжнародного значення, який проводять у Люцерні вже багато років. І велике свято для всіх мешканців міста. До нього готуються протягом року, залучають серйозних спонсорів. Цьогоріч у ньому взяло участь майже 11 тисяч марафонців з усього світу. Найбільше було швейцарців, англійців та німців. Я був єдиним представником від України. Принаймні, у списках нікого більше не бачив. На шию пов’язав хусточку синьо-жовтих кольорів національного прапора. Атмосфера була просто чудова. Обабіч траси зібралося понад 50 тисяч вболівальників різного віку: молодь, діти, бабусі та дідусі. У мене була своя група підтримки: дружина, брат, племінник. Ми бігли дуже гарним містом під музику джазових та духових оркестрів. Уздовж траси відкрили пункти, де можна було попити води і чаю, перекусити фруктами".
На запитання, що йому дає участь у марафонських забігах, Євген Миколайович усміхається: "Коли ти ставиш перед собою мету, то повинен бути у відповідній формі, готуватися до її здійснення. Марафон не дозволяє якихось авантюр. Треба набігати відповідний кілометраж. Ти не можеш дозволити собі трохи розслабитися, довше полежати на дивані. Якщо хочеш пробігти більш-менш достойно, здолати цю дистанцію, то треба вставати і бігти. За місяць необхідно набігати в середньому 150-170 кілометрів. Я бігаю тричі на тиждень у парку "Жовтневому", біля якого живу. У будні – 30-40 хвилин, у вихідні – півтори години. Там є траса довжиною 1850 метрів. І я "намотую" круги вранці, коли повітря свіже та чисте".
"Біг допомагає в роботі"
Євген Микитинський працює хірургом з 1978 року, провів тисячі операцій. Найдовші тривали майже шість годин. Витримати таке навантаження –фізичне та моральне – йому допомагає біг. "Як тільки дозволяю собі трохи розслабитися, то одразу ж починає підвищуватися тиск, боліти голова, – зізнався пан Євген. – А після ранішньої пробіжки з’являється настрій, нормальна працездатність. Для хірурга важливо, щоб була світла голова, міцні руки могли тримати скальпель, не стомлювалися ноги, бо доводиться стояти годинами. За рік через наше відділення проходить понад три тисячі пацієнтів. Ніколи не пошкодував, що став лікарем. З багатьма пацієнтами та їхніми батьками ми стали майже рідними".
Захоплення спортом Євген Миколайович передав своїй сім’ї. "Мене завжди підтримувала моя дружина Валентина – фінансист за професією. Їздила зі мною на всі марафони. Маємо двох дітей і двох онуків. Син – кандидат у майстри спорту з дзюдо, брав участь у змаганнях з біатлону. Донька займається художньою гімнастикою, внук – тхеквандо і плаванням".
Хірург мріє взяти участь у марафонському забігу, який проводитимуть сьомого березня наступного року в Єрусалимі. "Ще хотів би поїхати у Францію, де також відбуваються дуже цікаві марафони. Треба готуватися. Відома аксіома: якщо хочеш бути переможцем – то будь ним, – сміється Євген Микитинський. – За прожиті 63 роки я зрозумів, що головне у житті – займатися тим, що любиш і знаєш, мати гарну родину. Все це у мене є".
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram
