Директор Чернівецької філії ТОВ "СЕ Борднетце-Україна" Олександр ШЛАМП розповів "МБ", скільки платять у них робітникам та як можна втримати людей вдома від заробітчанства за кордоном.
– Початок 2017 року приніс відчутні зміни для ринку праці України – Польща запровадила значне спрощення працевлаштування українців, до мінімуму скасувавши бюрократичні процедури. Тепер уже не потрібні папери аж із міністерства – повітова рада "пачками" підписує дозволи і можна працювати. Доходить до того, що на деяких прикордонних з Україною заводах на виробничих лініях інструкції написані українською.
Отож, почали йти і від нас. Було до 50 звільнень на місяць, багато зізнавалися, що їдуть саме в Польщу. А у нас є контракти, які треба виконувати. Тому довелося робити висновки і змінювати і структуру оплати, і підходи до набору людей. Але це нормально, це конкуренція і кожен менеджер має бути до такого готовий.
Тому ми зарплату збільшили. Звичайно, до польських 500-600 євро ми підвищити не можемо, але половина польської зарплати та різні мотиваційні можуть утримати людей вдома з родиною.
"Всі управлінці вийшли з простих робітників"
– То скільки отримують зараз у вас?
– Зараз наш працівник у цеху отримує в середньому 7000 гривень. Зарплату ми підвищили влітку, реагуючи на процеси на ринку праці. Пропонуємо й різні заохочувальні "плюшки" – повноцінні обіди за вісім гривень, відзначаємо кращих працівників екскурсіями, видаємо спецодяг. Плюс робота у теплих чистих приміщеннях із комфортною температурою влітку і взимку. Також після півроку роботи надаємо медичну страховку.
Забезпечуємо довезення людей, хоч наші підприємства в інших країнах цього не роблять. Наприклад, у Румунії місцева влада після відкриття заводу так підлаштувала сітку маршрутів, щоби працівникам було зручно. А у нас не те що з сіл, а навіть із Садгори добратися на ранкову зміну на шосту годину нереально. Тому змушені організувати шість маршрутів по місту і біля 10 – у райони. Уклали угоду з перевізником, який їх обслуговує. Але ми б охочіше купували проїзні працівникам, якби були зручні маршрути.
– Скільки треба отримувати робітнику, щоб не поїхати на заробітки?
- До обвалу гривні приблизно так і було, ми до цього повертаємося. За рік-півтора ми вийдемо на зарплату 300 євро. Цих 9-10 тисяч гривень втримають багатьох від поїздок за кордон. У Польщі, наприклад, платять більше, але там ще треба жити, харчуватися, а є ще відчуття, що ти не поляк, а приїжджий, не свій. І у нас робота 8 годин на день 5 днів на тиждень – а там по 10-12 годин із суботами включно.
Я впевнений, що зарплати зростатимуть. Підвищили ми, за нами підвищать й інші підприємства, треба щоб і державний сектор не відставав.
– Хто працює на "Борднетце" в Чернівцях?
– У нас зараз тисяча працівників, з них половина чернівчани, інша – з приміських районів. Серед робітників є і з вищою освітою. Всі управлінські кадри, аж до начальника виробництва, у нас вийшли з простих робітників. Інженерів набираємо з внутрішнього кадрового резерву, зокрема, є з дипломами інженерно-технічного факультету чи фізичного. А робітників навчаємо у себе.
Не всім підходить наша робота. 8 годин робочого часу з півгодинною перервою, на більшості операцій треба весь час стояти. Перекури і перерви на каву не оплачуються. Є нічна зміна. Тому це робота не для всіх. А норми по всіх заводах групи однакові, їх розробляють в офісі в Німеччині. Все залежить від конкретної людини, її моторики. Маємо таких працівників, що виконують по 150 відсотків норми і отримують відповідну винагороду. Вікових обмежень немає, але робота стояча, тож іде відбір. Є і деякі працівники за 50, якщо готові працювати і їм це вдається. Також певну кількість місць займають працівники з інвалідністю.
– Працівники радянських ще підприємств є?
– Є такий міф, я чув його від багатьох, зокрема й кількох наших губернаторів. Мовляв, у Чернівцях були заводи і є багато кваліфікованих працівників. Це не так. Люди, які пройшли радянську школу виробництва, особливо менеджери та інженери, не готові зараз працювати на сучасних підприємствах. У них сформовані свої погляди, які не відповідають сучасним вимогам. І на керівних посадах у нас переважно 30-річні.
"Виробництво переводять із дорожчих країн у дешевші"
– Чому саме кабельна продукція?
- У нас таке виробництво, яке потребує багато ручної праці. Тут неможливо платити європейську зарплату і в Західній Європі наш завод розміщуватися не може. Десь 400 євро для працівника у такому виробництві вже больовий поріг. А перевести на автоматичне збирання неможливо: варіантів кабельної проводки так багато, що перелаштовувати на кожен роботів занадто складно і дорого. Тому виробництво переводять із дорожчих країн у дешевші – 20 років тому це були Польща і Словаччина, тепер ми. Але через 10-15 років ці простіші заводи починають замінюватися складнішими із заводами більш функціональними і більш технологічними. Так у Словаччині наш завод зачинився, але поруч відкрився завод "Рендж Ровер" зі складання авто і менеджери та працівники перейшли туди. Так буде і в Україні.
– Складно працювати іноземним інвесторам в Україні?
– Відкрити підприємство в Україні нескладно, але складно прорахувати, чи буде воно успішним. Бо це залежить від дуже багатьох чинників. Ми повністю орієнтовані на експорт, працюємо на давальницькій сировині. А якщо йдеться про орієнтацію на український ринок – а він теж величезний, то у них велика проблема захисту своїх інвестицій. Наприклад, від рейдерства, від корупції, від судів. Без судової реформи інвестори до нас не поспішатимуть.
– Нові інвестори готові прийти в Чернівці?
– Так, одна потужна німецька компанія з виробництва кабельно-провідникової продукції, яка має заводи в Молдові, планує прийти в Україну. Але і ми думаємо про розширення – будувати четвертий завод чи розширити у Чернівцях. Багато залежить і від місцевої влади – вже починається конкуренція міст, які готові пропонувати інвесторам більш вигідні умови. Це теж дуже добре. А від місцевої влади багато залежить. Так без аеропорту топ-менеджери просто не приїдуть у місто, бо для них кожна година важлива. Без хороших доріг теж не варто очікувати на інвестиції – зараз, наприклад, аудитор із Тернополя просто кляне дорогу до Чернівців, коли до нас їде. Дороги це те, чим мають займатися всі рівні влади від Кабміну до місцевої. Крім того, саме від міської влади залежить забезпечення комунікаціями, щоб були безперебійно електроенергія, вода. Навіть якщо ми не залежимо від води технологічно, то тисячі людей просто треба ходити в туалет.
Частину вигоди місту від нашого підприємства можна порахувати, насамперед – це податок із доходів фізичних осіб від зарплати працівників. Але ще є непряма вигода. Адже довкола нашого підприємства годуються ще кілька десятків місцевих підприємств – перевізники, постачальники канцтоварів, їдальня та інші. Про це іноді забувають.
– Від кого залежить зарплата на іноземному підприємстві?
- Звичайно, кажуть: "Відкрився німецький завод, чому там немає німецьких зарплат?". Так не буде. Бізнес завжди шукає заробітку, тому й приходить у країни з дешевою робочою силою.
Зарплата залежить від місцевого ринку. У Чернівцях це легко: є Калинівський ринок, скільки там приблизно платять, ми даємо орієнтовно на 10 відсотків більше. За час роботи вже вивчили ситуацію – якщо вирівнюємося з ними, або вони нас переганяють, ми вже не можемо набрати людей. Підвищуємо зарплату – люди йдуть. Зараз прийшов до Чернівців конкурент, то маємо і на нього орієнтуватися.
За підвищенням зарплат у центральний офіс звертаємося ми, подаємо розрахунки і обґрунтування, а вони приймають чи ні.
Довідка
Олександр Шламп, директор Чернівецької філії ТОВ "СЕ Борднетце–Україна". Уродженець Чернівців, освіта – фізичний факультет ЧНУ, КНТЕУ (менеджмент).
Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram