15 червня 1941 року в селі Чортория Кіцманського району Чернівецької області народився наш славетний земляк, видатний український кіноактор. кінорежисер, сценарист Іван Васильович Миколайчук. "Апостол українського кіно, предтеча відродження національного характеру на екрані"– так висловився про нього Іван Драч.
У 1957 р.Іванзакінчив Чернівецьке музичне училище,ав 1961р.– театр-студію при Чернівецькому музично-драматичному театрі ім.О. Кобилянської.
У 1965 роцістав випускникомкіноакторськогофакультетуКиївського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.
Ще будучи студентом дебютував укінов курсовій режисерській роботі Леоніда Осики "Двоє".
Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі "Сон" та Івана Палійчука у "Тінях забутих предків"одразу принесли Миколайчукові загальне визнання. Особливо кінострічка "Тіні забутих предків", яка здобула близько десяти зарубіжних призів та нагород й була визнанана однією з двадцяти найкращих картин світу. Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців та, передусім,самогоІвана Миколайчука.
З фільму "Білий птах з чорною ознакою” (1971р.) почалася нова сторінка у творчості Миколайчука-актора – він стає ще й сценаристом.
У яскравому фільмі Бориса Івченка "Пропала грамота"Іван не тільки виконавець колоритної ролі козака Василя, а й фактичний співрежисер. Він працював над музичним оформленням фільму. Неостанню рользіграв Миколайчуку створенні відомого тріо "Золоті ключі"у складі НіниМатвієнко, МарічкиМиколайчук (дружиниІвана Миколайчука), Валентини Ковалевської. Це тріо й супроводжувало піснями кінострічку "Пропала грамота".
У сімдесятірокипочалися гоніння на діячів культури. Торкнулося вони й ІванаМиколайчука. У1968р.під час зйомокфільму"Анничка"хтось звинуватив його у націоналізмі. У відповідь Миколайчук спалахнув, намагаючись пояснити різницю між націоналізмом і патріотизмом. Інцидент закінчився доносом у Київ, де Миколайчука кваліфікували як людину ворожої ідеології. А після фільму "Білий птах з чорною ознакою"життя Миколайчука зовсім ускладнилося. Адже стрічка, котра здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил. Не раз доводилося акторові пояснювати свою позицію в різних інстанціях та "органах". Він відчував себе зацькованим та обкладеним з усіх боків.
Поклали на полицю і "Тіні забутих предків". Лише в роки краху радянської імперії вийшла на екранийогокінострічка "Пропала грамота". Так поступово Івана Миколайчука почаливідлучати від творчого процесу. Протягом п’яти роківзавказівкою партійних "босів"його прізвищевикреслювалосяз усіх знімальних груп, хоча багато режисерів хотіли бачити відомого актора у своєму майбутньому фільмі.
І досі залишається загадкою, як у 1979 р. Івану Миколайчуку вдалося втілити в життя давню мрію – зняти свій фільм. "Вавилон-ХХ". Ця кінострічка прозвучав як вибух в українському кінематографі. Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав усебе все найкраще, що міг йомудати Миколайчук-сценарист, Миколайчук-режисер і нарешті Миколайчук-актор. У 1980 роцікартина завоювалаприз "За кращу режиссуру"на Всесоюзному кінофестивалі вДушанбе.
Подальшу долю митця затьмарили адміністративні утиски поетичного кіно, що сприймалося як "націоналістичний ухил"у культурі. Миколайчуку більше не давали знімати. Хоч у нього й були спроби продовжити себе в режисурі.
У 1983р.були написані "Небилиці про Івана", а у 1984р.режисер готувався до роботи над фільмом за цим сценарієм, та постановку "Небилиць…"було дозволено тільки восени 1986 року. На жаль, через важку хворобу, розпочати зйомки фільму він так і не зміг.
Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, "табу"на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора. 3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало.
Цього року в Україні на державному рівні відзначається 75-річниця легенди українського кінематографу Івана Миколайчука. Його творчий доробок складає 34 зіграних ролі у кіно, дев’ять авторських сценаріїв та дві режисерські роботи. Ще за життя Іван Миколайчук став обличчям і душею українського поетичного кіно, аристократом духу і блискучим самородком. В його особі українська нація отримала героя, який пробуджував національний дух українців. Проте,звання народного артиста Івану Миколайчуку так і не присвоїли, бо тодішні ідеологи винесли акторові вирок – "націоналіст". Державну Шевченківську премію Іван Миколайчук отримав уже посмертно.
