Буковинський співак з Ансамблю прикордонних військ розповів, як його зустрічали на концертах у Канаді

Соліст Ансамблю прикордонних військ України, уродженець Чернівецької облатсі Іван Красовський повернувся з гастрольного туру по Канаді.

Іван Красовський з тих артистів, які багато виступають, але рідко бувають на світських заходах, йдеться у публікації в газеті "Факти", пише molbuk.ua

Співак каже, що природа наповнює його особливою енергією. Батьківщина Івана - Буковина. Це пісенний край, де з'явилися на світ Володимир Івасюк, Софія Ротару, Василь Зінкевич, Дмитро Гнатюк.



Переїхавши до Києва, Іван Тодорюк (справжнє прізвище співака) став солістом Ансамблю прикордонних військ України. З цим колективом об'їхав не тільки всі прикордонні застави, військові частини, а й багато гастролював за кордоном. Нещодавно співак повернувся з Канади, де побував в сольному турі і презентував новий диск.

- Ми побували у восьми містах, в тому числі Монреалі, Торонто, Міссіссозі, Оттаві, - розповів Іван Красовський. - Нас зустрічав посол України в Канаді з дружиною. Але перед концертом я потрапив в дуже неприємну ситуацію. Виявилося, що на наданій нам апаратурі неможливо працювати "живцем". Для мене це рівносильно скасуванню концерту.

- Як же вирішили проблему?

- Виручила пара з Санкт-Петербурга. Дружина - музикант, любителька старовинних романсів, а чоловік - колишній радник Михайла Горбачова. Випадково дізнавшись про ситуацію, що склалася, вони запропонували свою допомогу. Після концерту запросили мене в гості. До ранку ми співали і вели душевні розмови ...



- З ким із земляків познайомилися в Канаді?

- Несподіваною була зустріч в Торонто з пані Ганною, що заснувала у нас фірму "Міст", газету. У Канаді у неї власний ресторан. Спеціально заради мого концерту вона поїхала в інше місто, за сотні кілометрів, хоча у неї була зламана нога. Після виступу підійшла до мене і каже: "Спасибі, я так наплакалась". За кордоном люди часто плачуть на моїх концертах. З кожною піснею у глядачів пов'язані власні емоції, спогади. Часто підходять, кожен хоче розповісти свою "історію хвороби". Ностальгія - це як захворювання. У шахтарському містечку Гамільтоні, який можна порівняти з нашим Донецьком до війни, на концерт прийшло багато шахтарів. Але перед його початком я був здивований - людей в залі зовсім мало. Що ж таке, думаю, чому вони не заходять? "А ви спочатку почніть концерт, побачимо, що ви покажете, а потім гроші дамо, як сподобається, - пояснили мені. - Бо приїдуть якісь сільські музики, що за народних себе видають, а ми потім розчаровуємось". Ми запропонували повернути глядачам гроші, якщо концерт не сподобається. Але ніхто не прийшов за ними, ще й диски просили.

Звичайно, багато говорили про нинішню ситуацію в нашій країні, політиці, війні. Люди збирають гроші для армії, посилки, а деякі навіть приїжджали на Майдан. У Канаді люди занадто романтично сприймають ситуацію в Україні, обожнюють деяких наших політиків. Ми ж більш виважено до цього підходимо. За два останні роки українці сильно подорослішали, стали на голову вище, усвідомили, хто ми і навіщо живемо в нашій країні.

- Іване, як ви опинилися в Ансамблі прикордонних військ? Адже ви вже успішно гастролювали, в тому числі в Європі.

- Вирішив перебратися з Чернівців до Києва. Часи не найкращі були. Жили на зйомній квартирі, була маленька дитина. Ні зв'язків, ні роботи ... І тут дзвонить керівник ансамблю і пропонує стати солістом, працювати в штаті. Хлопці в колективі чудові. Прикордонники - особлива категорія військових, інтелігентні, думаючі люди, з почуттям гумору. Мені приємно виступати перед сучасними героями, молодими хлопцями. Як і всі хлопчики, в дитинстві я захоплювався героями.



- Чи мріяли стати військовим?

- Барабанщиком. Але так і не освоїв цей інструмент, а співав з дитинства. На Буковині всі співають. У нас дуже хороша народна весільна музика, швидкі запальні танці: складне поєднання молдавської, румунської та української музики. Після цього слухати попсу просто неможливо. Спочатку я пішов в музичну школу вчитися грати на трубі. Це був якийсь жах, не хотів займатися. Не подобалося мені і в Чернівецькому музичному училищі, де змушували співати оперним голосом. І тільки через багато років мій викладач сказала, що я був її найкращим учнем.

- Чи затребуваний зараз класичний вокал?

- Він далеко не так поширений, як хотілося. У мене камерна, розуміюча аудиторія, невеликі зали. Одного разу довелося всю ніч співати для закоханої пари, яка каталася на яхті по Дніпру. Запрошують політики і бізнесмени, які відзначають весілля своїх дітей в італійських замках. Ось недавно співав на італійсько-українському торжестві. Це було розкішне весілля. Мене здивувало те, що весілля було витримано в доброму смаку. Вийшла дуель тенорів (були присутні також відомий італійський співак і музичний колектив). Ми з колегами подружилися, вони мене на фестиваль в Італію запросили. Дуже здивувався, зустрівши на фестивалі танцювальний колектив з Буковини, учасником якого був Василь Зінкевич. Потім він пішов в ансамбль Левка Дутківського "Смерічка". Дуже боляче, що зараз цього прекрасного співака стали забувати.

- Правда, що Василь Іванович веде життя відлюдника?

- І правильно робить. Те, що він хоче сказати, чути не хочуть, а те, про що запитують, йому нецікаво. Я його чудово розумію. Це людина тонкої душевної організації та інтелігентності. Коли б його не зустрів, він завжди виглядає бездоганно. Будучи студентом, я намагався брати з нього приклад того, як повинен виглядати артист. Такого лиску немає ні у одного виконавця. Пам'ятаю, на одному з фестивалів Василь Іванович так відрекомендував мене: "Це той чоловік, який має право на нашій сцені носить фрак". У моїй гардеробній ці фраки вже не поміщаються. Зараз перейшов на класичні костюми, які купую в Італії. Ось придбав парочку нових для майбутнього туру по США. Ще раз заїду в Канаду, в ті міста, в яких ми не встигли побувати. У деяких з них навіть назви населених пунктів написані українською мовою.

Досьє "МБ"

Іван Красовський народився 15 лютого 1968 у селі Рідківці Новоселицького району Чернівецької області. Співак, баритональний тенор, соліст Ансамблю пісні і танцю Прикордонної служби України. Заслужений артист України (2002). Лауреат Міжнародного фестивалю "Веселка" в Угорщині (1993), Всеукраїнського конкурсу "Доля" (1994), Всеукраїнського "Пісенного вернісажу" (2002), володар гран-прі фестивалю сучасного романсу "Осіннє рандеву" у Миргороді (2003).

Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook