52-річна Зінаїда Боштега зі Сторожинця пересувається на інвалідному візку. Коли вона завагітніла, лікарі категорично заборонили їй народжувати, пропонували зробити аборт. Лякали, що під час пологів вона може померти, а дитина буде інвалідом. Але жінка таки наважилася. І сталося спражнє диво: вона народила цілком здорову дівчинку. А тепер тішиться двома внуками, яких подарувала їй донька.

Після школи Зінаїда хотіла вступити до медичного училища, але з першої спроби не вийшло. Влаштувалася працювати санітаркою в інфекційне відділення районної лікарні, плануючи наступного року знову вступати. Та несподівано захворіла на менінгіт, наслідком якого став розсіяний склероз. Мама возила її по інститутах і клініках, але ніхто з лікарів не давав надії на одужання. Так почалося її життя в інвалідному візку.

– Мені тоді було лише 18-ть. Я впала у страшну депресію: не хотілося жити, не бачила майбутнього, – пригадує пані Зінаїда. – Мої ровесниці виходили заміж, народжували дітей. А я сиділа в інвалідному візку, який став моїми ногами. Було важко змиритися з цим. Хотіла взяти на виховання дитину із сиротинця, але мені відмовили. Сказали, що як інвалід першої групи не зможу за нею доглядати. Тоді я вирішила народити собі дитинку.



Лікарі не дозволяли мені народжувати, лякали, що не витримаю під час пологів – помру, і дитина народиться інвалідом. Радили зробити аборт. Але я так хотіла дитинки, що вирішила ризикнути навіть своїм життям. Вагітність була непростою. Останні місяці жінці довелося лежати в лікарні на збереженні. "Всі дні я проводила в ліжку. Через великий живіт не могла сидіти у візку, – говорить пані Зінаїда. – Лікарі хотіли відправити мене до Києва, бо боялися приймати пологи, але я народила раніше у Чернівцях на Буковинській. Це було 21 березня 1995 року.

Дівчинка народилася цілком здоровою, за що я дякувала Богові. Моїй радості не було меж, адже тепер я вже була не одна. Хотілося кричати на весь світ, що моя мрія здійснилася. Справила великі хрестини. Столи розклали і в кімнатах, і на подвір’ї. Взяла для донечки аж 56 хрещених батьків. Хоча охочих стати моїми кумами було значно більше. Дехто навіть ображався, що не взяла їх у хрещені (сміється, – автор). Назвала донечку Лілією – на честь сторожинецького невропатолога Лілії Повчик, яка лікувала мене ще молодою. Я слізно благала її: "Вилікуйте мене, колись я народжу дівчинку і назву її вашим іменем".

Статтю про жінку в інвалідному візку, яка народила дитину, читайте в "МБ" від 14 квітня.

Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook