56-річний чернівецький волонтер Василь Назарко більше ніж 50 разів побував на передовій, одягнув і нагодував тисячі бійців. Часто проривався польовими дорогами і навіть через мінні поля, потрапляв під артилерійські обстріли та снайперські кулі, аби доставити все необхідне туди, куди не ризикують їхати інші волонтери, йдеться в публікації газети "Молодий буковинець".

Василь Назарко 12 років працював на підприємстві в Італії, добре заробляв. Навіть отримав дозвіл на постійне проживання. "У мене немає українського
паспорта, тільки закордонний, – запевнив чоловік. – Я громадянин України, але маю італійську прописку. Коли почалися трагічні події на Майдані, ми з дружиною повернулися до Чернівців. Бо я не хочу, аби мої діти та внуки їздили на заробітки за кордон, а жили і працювали в рідній країні. Маю двох доньок і двох онуків. Наталія і Марина також часто їздили зі мною в зону АТО, організовували збір теплих речей і продуктів для бійців. Дружина Галина мене підтримує. Каже: "Якщо не відпускатиму його, то він втече воювати". Возив допомогу і з Чернівців, і з районів. Як тільки мені зателефонують волонтери – одразу ж їду. Можна сказати, що допомагає вся Буковина. І продуктами, і одягом, і грошима, і пальним. Усе тримається на ентузіазмі людей".

Відколи почалося АТО, Василь Назарко всі свята проводить у дорозі: Новий рік, Великдень, Різдво… Здебільшого сам за кермом. Бус придбав за власні кошти, зароблені в Італії. У ньому вміщається до трьох тонн вантажу. Одна поїздка – це три тисячі кілометрів.

"Волонтер, який якось їхав зі мною, сказав: "Я ще не бачив чоловіка, який би провів за кермом без відпочинку 28 годин". Коли їду, не відчуваю втоми, не хочу спати, – запевнив пан Василь – Перед поїздкою йду до церкви Пресвятої Параскеви і прошу благословення у митрополита Данила. Священиків возив на Великдень, і вони в окопах освячували паску. Тоді митрополит Данило сам приготував нам пісну їжу в дорогу. Завжди їдемо з волонтерами тільки на передову, в тилу нікому нічого не даємо. Багато разів потрапляли під артилерійські обстріли, снайпери по нас стріляли. Якось заїхали на мінне поле, а повернути назад не могли, бо тягнули ще одну машину. Слава Богу, все обійшлося.

Одного разу втікали з волонтером зі Сторожинецького району від "градів". Коли виїхали на дорогу, чоловік випив залпом пляшку горілки і сказав: "Я з вами більше не поїду. Допомагати буду, але переживати таке не хочу". Недавно були в Станиці Луганській. Бійці розповіли, що волонтери до них не приїжджають, бо це досить небезпечно. А я їду. Бо там наші діти. І там відбувається справжня війна. Доводилося везти додому труну із загиблим бійцем. Це був найважчий мій вантаж".

Матеріал про чернівецького волонтера Василя Назарка читайте у чентверговому номері "МБ" від 17 грудня.

Приєднуйтесь до "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook