Скрин із відео
Поселення Біла Криниця на Буковині заснували декілька родин старовірів, які зберегли свою релігійну традицію до розколу XVII століття, спричиненого реформами патріарха Никона.
Назва послідовників походить від звичаю носити личаки, сплетені з липової кори. Старообрядці, або як їх ще звали липовани, пилипони, прибули сюди у 1760 - 1780-х роках. Поскитавшись після вигнання з росії по Молдавії, Валахії, Бессарабії та Причорномор’ю.
За легендами, липовани шукали "Біловоддя" – землю, вільну від релігійних переслідувань. Назва села походить від урочища Варниця, де вода має білий колір через вапняковий наліт.
Більше про відоме історичне село біля кордону з Румунією дивіться у відео від проєкту Культурна кузня, пише molbuk.ua
Австрійська влада сприяла переселенцям, гарантувала їм свободу віросповідання та звільнила від податків на 20 років. Також вони отримали землю, були звільнені від панщини та на 50 років від військової служби.
З 1775 року село перебувало у складі Австрії, а з 1918 року відійшло до Румунії. На той час липовани все ще становили більшість населення.
Це село відоме відновленням тричинної ієрархії у 1846 році, коли до старообрядців приєднався митрополит Амвросій. Після урочистого прийому в Білокриницькому монастирі він висвятив двох єпископів та кількох священників.
Проте не всі громади старовірів визнали нову структуру. Опоненти "біглопоповці" сумнівалися в щирості Амвросія та справжності його хрещення. Вони вважали, що на момент переходу митрополит уже був заборонений у служінні.
За спогадами сучасників, владика Амвросій служив слов’янською мовою. Він був дуже побожним: ревно хрестився та низько кланявся. У побуті владика був невибагливим: жив у скромних келіях, споживав просту їжу та власноруч працював у саду. Розмовляв російською, вживаючи церковнослов’янські слова.
У 1847 році Микола I зажадав від Австрії припинити діяльність Амвросія та закрити монастир. Відень запропонував митрополиту вибір: повернутися до Константинопольського патріарха або піти у заслання. Амвросій обрав заслання. Хоча монастир тимчасово закрили, невдовзі він відновив роботу як центр старообрядництва.
Успенський собор – колишній головний храм митрополії, збудований у 1908 році. П’ятикупольний храм звели на кошти московських купців Гліба та Ольги Овсянникових у пам'ять про їхнього сина. Більшість матеріалів, іконостас та ікони доставили з Москви, а будівництвом керували московські та віденські фахівці.
Собор є зразком неоросійського стилю модерн. Споруда має три нави та чотириярусну дзвіницю з кольоровою черепицею, а її фасад прикрашений елементами традиційного російського зодчества.
Дубовий іконостас собору створив майстер Лебєдєв, прикрасивши його старовинними образами та іконами Гур’янова у строгановському стилі. Із семи храмів Білої Криниці збереглися лише два: Успенський собор та парафіяльна церква св. Косьми та Даміана. Також вціліла трапезна церква св. Миколая. Чоловічий монастир та його храми не збереглися, а обидві колишні обителі нині не діють.
У 1900 році село відвідувала делегація з Андреєм Шептицьким. Метою було вивчення можливої унії білокриницької ієрархії з католицькою церквою.
Успенський собор є пам’яткою національного значення та світовою святинею для старовірів. У радянські часи його підвали використовували як зерносховище, проте у 1978 році держава взяла храм під охорону.
А за часів перебудови, яку організував тодішній генсек Михайло Горбачов храм був під особистою опікою родини керівника партії. Ніби його дружина Райса Максимівна належала до старообрядницької церкви і хотіла створити в Білій Криниці всесвітній центр старообрядництва. Після розвалу СРСР проект не був завершений.
З 2001 року собор передано у користування Білокриницькому монастирю.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
