Чайник, телевізор і мікрохвильовка – це все майно, яке Людмила ЄФРЕМЕНКО змогла вивезти з Донеччини. У невеликій кімнатці прихистку, яку вона прикрасила яскравими картинами, ці речі єдині нагадують про рідний дім. Рідне Добропілля нині окуповане, будинок зрівняли з землею КАБи, чоловіка не стало.
"Ходжу волонтерити в Червоний Хрест, це єдине, що рятує від депресії, – зітхає пані Людмила. – Коли розумієш, що повертатися нікуди, це дуже важко. Тут ще вирощую кактуси, займаюся творчістю. Стає легше".
Прихисток, що раніше слугував готелем при місцевому стадіоні, вже три роки є єдиним безкоштовним житлом для майже 50 переселенців у Новоселицькій громаді.
– За цей час у прихистку народилося четверо діток, – розповіла начальниця відділу соціального захисту населення Новоселицької міської ради Лія АРСЕНІЙ. – Ці три роки дуже нас здружили. Ходимо на родини до них, як одна велика сім’я. За проживання переселенці не платять. Це компенсує держава. Таке житло хотіло б отримати значно більше ВПО, бо загалом громада прихистила близько трьох тисяч вимушених переселенців. Робимо списки осіб, які потребують соціального житла. Та поки що з понад 500 ВПО, які постійно проживають в громаді, більшість вирішує житлову проблему, як може.
Дехто, за її словами, купив хатинки в селах або домовився з власниками старих будинків, щоб мешкати там безкоштовно в обмін на догляд за господарством чи немічними пенсіонерами, діти яких виїхали за кордон. Та все ж більшість воліє перебратися в місто, адже в Новоселиці краща інфраструктура і можливості для розвитку дітей.
Нині усією громадою закінчують облаштовувати ще один прихисток в Новоселиці на сто мешканців. Він готовий на 80 відсотків.
Спільні кухні й душові
– Спільні кухні у нас є на першому поверсі і на другому, а ось тут – кімната для прання, – Олександр ВОРОНА, колишній головний інженер Лисичанського содового заводу, знайомить із прихистком у Новоселиці. У двоповерховій будівлі кожна сім’я має окрему кімнату. Є спільні душові кабіни, кухні, санвузли, дитяча кімната та спортзал із тренажерами. На випадок знеструмлення шелтер має генератори.
Олександр Ворона є найактивнішим мешканцем прихистку, а також головою ради ВПО Новоселицької міської ради. "Я родом із Лисичанська, – каже чоловік. – У 2022 році наше місто окупували. Уже п’ятий рік на Буковині. Із собою я не встиг нічого взяти – у чому був, у тому й поїхав. Дорога була дуже важка, адже важливі мости були зруйновані. Місяць жили в Молдові з дружиною та тещею. Донька також була там. Уже на Буковині, у Герці, в мене народився внук.
У Лисичанську я жив у трикімнатній квартирі, були дача, земля. Було все. Зараз усе зруйноване! Знаєте, на все можна заробити, а на житло – ні. Найдешевша хатина з саману біля Новоселиці зараз коштує 25 тисяч євро. А де їх тут заробиш? Там міста розбиті, і ніхто не вірить, що скоро буде відбудова. Колись після Другої світової відбудовувати Донбас їхав весь Союз, а зараз хто це буде робити?" – розводить руками чоловік.
"Дуже мрію про перемогу. І про здоров’я…"
У шелтері живуть люди з Донеччини, Луганщини, Миколаївщини, Харківщини. Переважно літні та люди з інвалідністю, сім’ї з дітьми. У кімнатах створюють атмосферу дому. На полицях – фото, сувеніри, кімнатні рослини. Кожен облаштовує простір по-своєму.
В одній із кімнат мешкає сім’я Травіних із міста Білецьке на Донеччині – мама та дві доньки. Старша дівчинка Ліза розповідає, що родина переїхала влітку 2022 року. У Новоселиці її мама працює на підприємстві з виготовлення консервів. Батько нині служить у війську.
"Ми ходимо тут до школи, вже звикли, але там наш будинок зруйнований", – каже дівчина і гладить свою кішку Машу.
Третій рік у прихистку проживає й Валентина ШАГАЄВА, яка переїхала із селища Березнегувате на Миколаївщині. "Тут, на Буковині, хороший клімат. Мене доглядає донька, яка тут зі мною. Я дуже хворію. Повертатися мені вже нікуди", – говорить Валентина.
Жінка має серйозні проблеми зі здоров’ям: у неї немає тазостегнового суглоба, пересувається за допомогою колісного крісла. "Наша Україна дуже потерпає від обстрілів. Я дуже мрію про перемогу. І про здоров’я…" – додає жінка.
Або робота, або безпека дитини
Вчителька хімії Юлія БУГАЙОВА живе в новоселицькому прихистку, а працювати продовжує в Харкові онлайн. Вона тут із чоловіком, двома доньками та мамою. Родина переїхала у 2023 році.
Каже, раніше жили у медичному коледжі. Там гірші умови.
"Нас звідти намагалися примусово виселити, обмежували електрику, воду. Це був дуже неприємний досвід", – згадує вона.
Їхній дім у Харкові зазнав руйнувань, пошкоджений дах. Під час однієї з поїздок додому мама Юлії навіть травмувалася й отримала інвалідність.
Сама Юлія нині перед вибором: повертатися під обстріли чи залишитися без роботи.
"Менша донька не може жити в Харкові. Вона дуже важко переносить обстріли, майже не спить. Я опинилася перед дилемою: якщо не повертаюся – можу втратити роботу, якщо повертаюся – ризикую психічним здоров’ям дитини", – говорить жінка.
Вона відзначає підтримку місцевих жителів: "Тут люди дуже позитивні, завжди допоможуть. У Харкові всі більше самі за себе. Тут відчувається зовсім інше ставлення".
Від благодійників – навіть 4D-кінотеатр
Мешканці прихистку постійно стежать за новинами про те, які можливості для роботи з’являються в громаді. Люди зі Сходу, звиклі працювати на великих підприємствах, тут можуть розраховувати здебільшого на роботу у сфері послуг чи сезонні заробітки у місцевих садівників.
"Завод з біоетанолу, пишуть, має відкритися. Шукають слюсарів, електриків", – читає місцеві оголошення Олександр Ворона. Зізнається, що більшість ВПО навіть якщо мала заощадження, давно витратила їх. Тож навіть у звичайних речах розраховують на благодійників.
Допомагають з ремонтом, меблями, технікою для ВПО благодійні й громадські організації. Чимало проєктів для мешканців громади створила голова громадської організації "Новоселицька агенція економічного розвитку та транскордонної співпраці" Світлана СКРИКУЛЯК.
"Коли ВПО почали масово приїжджати, завдяки донорам вони отримували значну підтримку – від гігієни до коштів. У межах одного з проєктів 29 родин переселенців отримали по 100 тисяч гривень фінансової допомоги. Ще 50 сімей – гуманітарну підтримку.
Зараз у нас діє центр життєстійкості, де отримують психосоціальну підтримку і інші послуги всі мешканці громади. Для дітей завдяки проєкту навіть облаштували 4D-кінотеатр в місцевій бібліотеці. Та найбільшими викликами залишаються житло та психологічна підтримка. Наслідки війни особливо відчувають діти та люди, які опинилися у складних життєвих обставинах".
Читайте також: "Після двох років очікування: на Буковині переселенці отримали нове житло".
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
