Повітряні тривоги стали частиною щоденної реальності, яку переживають не лише дорослі, а й діти. Вони чують сирени, відчувають загальну напругу, навіть якщо їм нічого не пояснюють. За таких умов мовчання або спроби нібито вберегти дитину можуть мати зворотний ефект – породжувати ще більше страху, тривоги.
Саме тому важливо вміти правильно говорити з дітьми про повітряні тривоги та їхню небезпеку. В інтерв’ю "МБ" сімейний і дитячий психолог, арттерапевтка Олена Топало розповіла, як пояснювати дітям небезпеку, яких помилок варто уникати та як допомогти дитині впоратися зі страхом.
"Коли немає пояснень, посилюється страх"
– Чому важливо говорити з дітьми про повітряні тривоги?
– Насамперед для того, щоб дитина розуміла, що відбувається. Щоби вона могла легше переживати ці події. Бо ж невідомість теж лякає. І дуже важливо не просто інформувати! Треба робити це правильно – відповідно до кожної вікової категорії.
Якщо, наприклад, батьки кажуть, що нічого не відбувається, але водночас вони схвильовані, дитина ж бачить, що щось таки коїться. А батьки кажуть, що все нормально. І в дитини виникає внутрішній конфлікт: вона не розуміє, довіряти власним відчуттям чи батькам.
Важливо дитині пояснювати все, щоб вона могла скласти собі певний логічний ланцюжок, який надалі буде використовувати. Наприклад, пролунав гучний звук. Дитина не зрозуміла, що сталося і запитує про це, а їй кажуть, що все добре. Але ж це недобре. Тож у дитини тривога наростає, і вона почувається безпорадною.
– Яких основних помилок припускаються дорослі, говорячи дітям про небезпеку?
— Дитина завжди вивчає стан батьків. Наприклад, якщо в повітрі зависла напруга, дитина її відчуває. Щоб у неї не було цього внутрішнього дисонансу, треба пояснювати, а не вдавати спокій. Інша помилка, коли пояснюють надто детально і вдаються в дуже складні, часом страшні речі, які дитина не здатна опрацювати. Коли говорять про травматичні події в деталях, які є неприйнятними для дитячого сприйняття. Зараз, на жаль, дуже багато такої інформації. Ми живемо в реальності, коли трапляються різні, зокрема й трагічні події, але дитяча психіка до цього не підготовлена.
Часто дорослі самі не можуть витримати цей потік інформації, особливо коли заглиблюються в соцмережі, де велика кількість травматичного контенту. Тому дитині потрібно давати інформацію дозовано і відповідно до її вікової категорії.
Ще один момент – коли забороняють емоції і кажуть: "Не плач", "Не кричи", "Заспокойся". Це взагалі не працює. Що більше так заспокоюють, то вищим стає рівень тривоги.
– Чим відрізняється сприйняття тривоги у дітей різного віку?
– Діти до трьох років повністю залежать від емоцій батьків. Якщо батьки емоційно нестабільні, дитина проживає це разом із ними. Від трьох до шести років діти можуть щось вигадувати, фантазувати. Вони починають розуміти причинно-наслідкові зв’язки, тому їм важливо пояснювати реальну ситуацію.
Можна пояснити, що є сигнал, який означає, що небо зараз не зовсім безпечне, але працює повітряна служба, яке нас захищає. Підліткам може бути властива показова байдужість. У такому разі їх важливо залучати до відповідальності, давати конкретні завдання. Ти відповідаєш за воду, ти береш рюкзак, тобто залучати їх до процесів.
"Заборонені емоції небезпечні"
– Які реакції дітей на повітряну тривогу є нормальними?
– Абсолютно всі реакції є нормальними, тому що це реакції на ненормальну ситуацію. Можливі й агресія, і роздратування, і підвищена активність чи замкнутість. Можуть також виникати порушення сну або апетиту.
– Як батькам правильно реагувати на страх, сльози чи паніку?
– Важливо не забороняти емоції, а допомагати їх прожити, називаючи почуття дитини: "Я бачу, що тобі страшно", "Ти хочеш плакати"... Далі має йти нормалізація: "Це нормально", "Ти маєш право так почуватися", "Я поруч". Також добре працює фізичний контакт, наприклад обійми або загортання в ковдру, яка створює відчуття захищеності.
– Чи можуть часті тривоги вплинути на психіку дитини?
– Може сформуватися посттравматичний стресовий розлад, особливо якщо дитина часто переживає такі ситуації. Але можливе й посттравматичне зростання, коли дитина стає більш стійкою. Усе залежить від того, як дорослі допоможуть дитині прожити цей досвід. Якщо батьки самі панікують і не дають відчуття безпеки, ризик травматизації зростає. Коли ж вони підтримують, пояснюють, дитина справляється краще. В укритті важливо практикувати ігри, читання. Тоді це місце не буде сприйматися лише як щось страшне.
– Які поради ви б дали батькам?
– Нині готую інфопродукт для батьків, які хочуть не просто "виховувати", а розуміти свою дитину. Як проходити дятичі кризи без виснаження, зберігати контакт у підлітковому віці та бути опорою для дитини в складні часи. Основна порада батькам – діяти через розуміння почуттів дитини. Якщо дитина плаче чи кричить – це не просто "така поведінка", це страх, тривога, потреба в безпеці. Іноді обійми працюють значно краще, ніж будь-які слова.
Я працювала з різними дітьми: ВПО, з тими, які втратили близьких на війні, які пережили окупацію. Я бачила, як по-різному реагує психіка. Деякі діти під час тривоги впадають у сильну паніку, чіпляються за дорослих, кричать, плачуть. Дорослі не завжди готові до таких реакцій. Але це нормальна реакція для дітей. І це треба розуміти та приймати.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
