На Вижниччині Світлану Ярему називають народною поетесою. Діти у садках і школах вивчають її вірші, а місцеві композитори пишуть пісні на її слова. А ще ця незвичайна жінка придумала власну техніку дизайн-колажу, за якою виготовила понад 400 ікон і картин.
Схвильована винуватиця торжества у старовинній вишитій сорочці, кептарику з бісером, на шиї – коралі приймала вітання.
"Цю сорочку вишила ще моя бабуся. Спочатку її носила мама, а потім передала мені, тому вона дуже дорога, як пам’ять, – каже пані Світлана. – Вийшла вже 17 моя книжка для школярів молодшого та середнього віку. У ній є вірші про Україну, про милосердя, про любов до батьківщини і Господа, цікаві ребуси та кросворди. Хоча пишу не тільки для дітей, а й для дорослих. Промовляю до людей струнами своєї душі, аби вони були добрими та милосердними до інших. Не можу дивитися, як хтось плаче, серце починає боліти. 29 років пропрацювала вчителькою в школі. Вчила дітей, аби ділилися з нужденними шматком хліба, допомогли старенькій бабусі чи дідусеві. Вірші народжуються, наче діти, яких у мене немає. Часто пишу їх ночами. Ми з чоловіком і мамою, якій майже 90 років, живемо в одній маленькій кімнатці, де двері виходять на асфальт.
Аби їх не будити, навіть не включаю світло. Записую навпомацки рядки на аркуші паперу, а вранці вже переписую начисто, щось міняю. А ще я видала п’ять пісенних альбомів, куди увійшло 65 пісень. Їх виконували ВІА "Смерічка", Любомир Равлюк, Христина Лікар, Анна Буриленко, Марія Матейчук". Пані Світлана дарує присутнім свої картини. У мене також є її ікона, яка стоїть на моєму робочому столі. "Ніколи не продала жодної своєї роботи, а тільки дарувала їх людям, бо дала таку обітницю перед Богом, – запевняє майстриня. – Понад 400 моїх картин та ікон є у церквах, капличках, школах, музеях, бібліотеках, багатьох оселях по всій Україні. Оздоблювала їх квітами, стрічками, перлинами, камінчиками, лелітками, вишивкою, мереживом. Це наче обереги, в які вкладена частинка моєї душі. Нехай вони приносять радість і щастя людям. Сама вигадую сюжети своїх картин. Часто хворію, маю другу групу інвалідності , тому почала займатися цим, аби не думати про свої болячки, життєві негаразди. Перш ніж розпочати роботу, молюся. Залежно від настрою підбираю кольори матеріалів. Погано бачу, то працюю зі збільшуваним склом".
