Складно зараз багатьом. Робочі люди нарікають на заробітки, працівники вічно боргових підприємств – на відсутність зарплат, безробітні – на безробіття, хворі – на якість лікування, пенсіонери – на все. От і тролейбусне управління скаржиться на нечесних пасажирів, які підробляють проїзні, на низькі тарифи і дорогу електроенергію, тому ,мовляв, вартість проїзду потрібно підвищувати...
Та поки ми всі гуртом – від другокласника, який оплачує повну вартість до міськвиконкому, який має дозволити підвищити тарифи – рятуємо тролейбусників від зубожіння, кондуктори збирають собі "на прожиття" самотужки.
О пів на восьму недільного вечора у тролейбусі №3 кондуктор з незворушним обличчям збирав гроші з пасажирів. Гадала, немолодий чоловік просто забув дати оплачений квиток. "Пане кондукторе, дайте квиток", – нагадую. Та, хоча я сиділа поруч, кондуктор продовжує байдуже складати вчетверо зібрані гривні. На наступній зупинці зайшло з десяток пасажирів. Їм квитки кондуктор також забув дати. Я знову нагадала кондукторові про квитки, але чоловік чомусь це не чув. Не почув він і молодого чоловіка – йому я передаю особистий respect, – який також кілька разів нагадав про квиток. Кондуктор пасажирові щось сказав про план, але квиток не дав. Ввічливий чернівчанин подякував за проїзд і побажав кондукторові міцного здоров’я.
Впродовж усього шляху, поки я доїхала до своєї зупинки, кондуктор продовжував збирати "данину" з пасажирів. Люди чемно оплачували проїзд, вишукуючи у кишенях та гаманцях по 25, 50 копійок, про які просив кондуктор. Натомість жоден із них не отримав квитка. Унікальний безбілетний тролейбус із кількома десятками пасажирів їхав вечірнім містом. Та найбільш красномовним виявився той факт, що нікому й на думку не спало, крім мене та ввічливого молодого чоловіка, поцікавитися своїм квитком. Одна із жінок взагалі запитала мене: "Воно вам треба?" Я зазначила, що це потрібно їй. Що "безквитковий проїзд сприяє підвищенню тарифів", – регулярно нагадує пасажирам жіночий голос-автомат у кількох тролейбусах (до речі, а чому не у всіх?). Втім, у них, очевидно, ця пасажирка не їздила. І кондуктор із байдужим виразом обличчя – також.
Свій квиток я таки отримала – після того, як представилася, запитала прізвище кондуктора і згадала прізвище його начальника ...
До слова, у Києві у тролейбусах, трамваях і метро школярі їздять безкоштовно за учнівськими квитками. А у Чернівцях навіть семирічні діти оплачують повну вартість проїзду. Якщо у дитини немає достатньо коштів, її навіть можуть виставити з тролейбуса. Тим часом, разом із пенсіонерами та інвалідами безкоштовно їздять безліч інших пільговиків – від працівників спецслужб до далеко не бідних депутатів.
Через це я справді вірю, що тролейбусне управління нерентабельне. З такими кондукторами, дивним списком пільговиків та графіком руху – поки дочекаєшся одного тролейбусу, проїжджає кілька маршруток – інакше ніколи не буде.
І підвищення цін тут не врятує…
