Учора в податковій обговорювали майбутній Податковий кодекс. Намагалися домовитися, як би побільше зібрати грошей і “не зовсім” задушити бізнес. Підприємці хапалися за голову, намагаючись порахувати, скільки ж їм доведеться платити з 1 січня – працівники “Калинки” казали, що набігає до тисячі гривень на місяць.
Податківці щиро обіцяли, що не зловживатимуть наданими їм повноваженнями і не здиратимуть по тисячі гривень штрафу за кожну відсутню стрічку касового апарату (мовляв, якщо відключать світло – принесете довідку з РЕМу, і вам все простять).
Керівники підприємств, як завжди, бідкалися через ПДВ. А в.о. голови податкової співчутливо розповів, як один з директорів підприємства області, котре за рівнем податкової віддачі уже майже вийшло на одиницю, запропонував віддати свою фірму в управління податковим інспекторам. Мовляв, ви тут покеруйте, а я за рік подивлюся, чи ви зможете всім працівникам бодай зарплату виплатити.
Але бажання дискутувати одразу зникло після риторичного запитання представника профспілки працівників торгівлі. Мовляв, у час кризи на лікування депутатів виділяють майже 20 мільйонів. Потім ще півтора мільярди можновладці перераховують “собі, коханим”. “То може, не варто стільки збирати податків?” – запитав чоловік.
До речі, за статистикою, з кожної заробленої гривні держава забирає в українців більше половини – і одразу з зарплати, і по 20% ПДВ з кожної придбаної в магазині речі і т.д. Цікаво підрахувати, скільки ж ми отримуємо в обмін на сплачені податки?
