Соцмережі як джерело клієнтів психологів. Блог Юлії Леськової

На роботу журналіста нарікань є багато. Особливо, коли працюєш для користувачів інтернету. Нарікання бувають й обґрунтованими, бо хто ж не помиляється. Та здебільшого, ні. Оскільки в мережі кожен читач може залишати коментарі під новиною, то спостерігаю дивну картину.

З неї можна зробити висновки, що чимало "коментаторів" або розважаються, або задовільняють власне его, а то й просто потребують допомоги психологів.



А те, що вони все знають краще за журналіста, давно не дивує. Часто "диванні" критики знають все точніше, ніж журналісти, які перебувають на місці події. Чомусь згадується російська казка "Маша та ведмідь"…

"Я високо сиджу й все бачу", – кричала Маша, ховаючись у кошику.

Ось наприклад… Днями ми оприлюднили матеріал про ЛГБТ-спільноту, а саме – історію жінки з Чернівців, яка є представницею цієї спільноти. І що ж?

У складній історії життя жінки чимало "коментаторів" знайшли пропаганду одностатевих шлюбів! Із щонайменше 30 коментарів лише три були на захист прав людей з іншою орієнтацією.

Чому ж? Адже в Європі в багатьох країнах одностатеві шлюби визнані. У нас же чи то радянське, чи пострадянське виховання все ще не дає багатьом зрозуміти, що права людини – не порожній звук.

Та якби наших коментаторів дратувала тільки тема одностатевих шлюбів! Їх дратує абсолютно все. І публікації про музей, який мешканці села зробили в автентичній сторічній хаті, і про Лесю Українку, 150-річчя від дня народження якої ми днями відзначали, і про Ольгу Кобилянську. Все!

До прикладу, під новиною про те, скільки життів забрав коронавірус за весь час пандемії на Буковині, одна з читачок написала: "А ваше життя хто забере, брехуни?" І це притому, що використовуємо ми у своїх публікаціях лише офіційну статистику обласного лабораторного центру. Очевидно, людина досі не вірить в існування коронавірусу, аж доки не захворіє сама чи її рідні.

Тож нічим не вмотивована злоба багатьох наших людей наводить на думку, що вони не можуть знайти себе в реальному житті, а тому всю свою ненависть до інших виплескують у світ віртуальний – у соціальні мережі та на сайти. Чомусь, дивлячись на таких, пригадується старе українське прислів’я: "Божевiльний Марку, ходиш по ярмарку, не купуєш, не торгуєш, тiльки робиш сварку".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram