У Чернівцях під час Петрівського ярмарку діяло містечко майстрів. Чи це був "базар"?
Раніше це було свято. Був час, коли окрасою ярмарку були справжні народні умільці з їхніми неповторними витворами. П’ять років тому на ярмарок приїхав старенький гуцул із великою різьбленою скринею. Він був одягнений у вишиту білим по білому сорочку. На голові – зелений капелюх із гуцульською ружею. Дідусь дуже виділявся на фоні китайських фабричних брязкалець, якими уже тоді був заповнений ярмарок. Просив він за свою скриню 18 тисяч гривень і продав її за кілька годин. Коли з дідусем розраховувалися, він розповів мені, що вперше за багато років вибрався ярмаркувати. "Ріхтувався до свята: молитву прочитав і взяв найщирішу свою скриню, щоб людям показати свій край..." – розповідав дідусь, доки його скриню забирав покупець. Коли скриню забрали, стало сумно: з ярмарку ніби забрали останню щиру прикрасу.
...Тепер із року в рік у містечку майстрів під час Петрівського ярмарку я шукаю щирі речі, як ті різьблені скрині. Шукаю щирих людей, як того старенького гуцула, для якого ярмарок – це свято, а не "базар". Шукала я і цього року. Та… На узбіччі – поношені старі кирзові чоботи, які продавали як раритет. На кожному кроці – жінки, які дули у пластмасові утворювачі мильних бульбашок. Дорослі чоловіки грали на свистульках, які імітують спів пташки. Скрізь однакові намети з китайськими вишиванками, із сотнями однакових дерев’яних браслетів... Треба уважно дивитися, щоб не пропустити справжні народні витвори. Доки шукала, пригадала симпозіум різьбярів, який відбувся у Чернівцях у травні. Тоді кілька гуцульських майстрів вийшло на вулицю Ольги Кобилянської і почало творити: городяни оточили майстрів, тішилися справжньому народному мистецтву. Тоді різьбярі не губилися серед дешевого краму. Вони добре знали, що їх запросили не на "базар", а на свято.
А ще доки йшла серед мильних бульбашок і дешевих свистульок, пригадувала батька. Я виросла у сім’ї карпатського різьбяра, який усе життя майстрував витвори з дерева. Батько казав: "Найбільше свято – це нести свої витвори туди, де їх оцінять". Так само вважав і той старенький гуцул, який їхав на ярмарок не для того, щоб його скриню оцінили у 18 тисяч гривень. Він їхав на ярмарок, щоб показати свою творчість і поглянути на творчість інших. Шкода, що у наш час містечко майстрів можна оцінити тільки, як "базар", який відлякує народних майстрів.
Чому так?! Напевно, у справжнього свята повинні бути справжні газди, які уміють запросити поважних гостей. А на "базар" запрошувати нікого не треба – сюди поспішають заради грошей.
