Йдучи назустріч побажанням представників мужньої професії анонімного форумного дефекатора, вирішив я сьогодні обійтися без політики взагалі і без Януковича зокрема. Тож поговоримо про літературу. Та ще й російську. Як уже назустріч, то назустріч. Бо в житті Януковича за останній час нічого особливого, власне, й не відбулося. Ну, видав чоловік англійською мовою книжку в Австрії. "Opportunity Ukraine" називається. І що такого? Він же ніде не каже, ніби англійською її і написав. Ось і перекладач підтверджує, мовляв, так і так, я, окраса перекладацького цеху Костянтин Василькевич, працював з оригіналом рукопису, причому – "як українською, так і російською мовою". Тобто рукописів, інакше кажучи – текстів, написаних рукою Януковича – треба розуміти, було два. То й що, хіба за таке автора критикують? Навпаки: роботящий, значить, трапився автор.
Щоправда, окремі аморальні провокатори досить швидко почали знаходити у книзі Януковича суцільний, перепрошую, палімпсест. На одних сторінках "Opportunity Ukraine" раптом проступили цілі абзаци з Піховшека, на інших – із журналу "Кореспондент", ще на інших – з доступного в Інтернеті реферату якоїсь студентки Галі... На щастя, Ганна Герман під акомпанемент Лариси Скорик тут-таки пояснила, що всі ці факти – аморальна провокація і є. Просто камінь з душі моєї зняла. Бо сам собі я ще інколи можу не повірити. Але Ганні Герман і Ларисі Скорик – хай Бог милує.
Таким чином, присоромивши всіх аферистів, які взяли участь у цій ганебній "спецоперації проти глави держави", можна перейти нарешті до російської літератури. А в сучасній російській літературі я дуже люблю Тетяну Толстую. А у творчості Толстої – роман-антиутопію "Кись". Події там розгортаються у світі після ядерної катастрофи. Пост-Чорнобиль, так би мовити. І заселяють цей світ переважно мутанти з різноманітними "послєдствіямі". У того хвостик росте, у тамтого – курячі гребінці, але головне – що всі вони (крім купки дивакуватих – з мутантського погляду – "дисидентів") не мають зеленого поняття про культуру, яка існувала до Вибуху. Чим і користається правитель цього виродженого світу Фьодор Кузьмічь.
А конкретно – Фьодор Кузьмічь зосереджує у своїх недоумкуватих руках не лише владу, а й дивом уцілілу величезну бібліотеку. Виступаючи перед "народом", Фьодор Кузьмічь зазвичай мішками меле гречану вовну. Зате потім зачиняється у бібліотеці – і з-під його пера у неймовірних кількостях випурхують "оригінали рукописів". І що характерно: жанрово-стилістичні можливості Фьодора Кузьміча – практично безмежні. Сьогодні захоче – напише морально-дидактичну казочку про Курочку Рябу. Завтра – "Горные вершины спят во тьме ночной". Післязавтра – "Бессонница. Гомер. Тугие паруса" або й "Основы дифференциального исчисления". Одне слово, як доводить до нашого відома романний оповідач, "Федор Кузьмич, слава ему, трудится бесперебойно. То вот сказки, то стихи, то роман, то детектив, или рассказ, или новелла, или эссе какой, а о прошлом годе изволил Федор Кузьмич, слава ему, сочинить шопенгауэр".
Не хотілося би про це згадувати, але наприкінці роману підлі санітари вчинили заколот і довгим загостреним гаком перервали творчу еволюцію Фьодора Кузьміча. А шкода: хтозна, може б, він врешті-решт і про "пуденціал" України якийсь натхненний оригінал рукопису вродив?
Відео дня
