Відомо: в ідіотській країні навіть мудрі, здавалося б, ідеї набувають ідіотського звучання. Як от пропозиція "залишити історію історикам", щоб зняти напругу в суспільстві. Теоретично – так. Але практично мені пригадується один мій знайомий з часів студентської юності. "У гуртожитку, – казав він, – щоб нічого не підхопити, треба вдягати по два презервативи зараз". Після чого додавав: "І головне – жодних статевих контактів". Ефективний засіб. Теоретично. А якби ми, крім історії, ще й залишили мову лінгвістам, церкви релігієзнавцям, жінок гінекологам, дітей педагогам, гроші фінансистам, їжу кулінарам і ліки фармацевтам, то напруга взагалі зійшла б нанівець. Нам тоді й одного презерватива на всіх було б забагато... До речі, Янукович теж заявив, що історію повинні писати історики – "щоб наступні покоління не були ворогами і не було в країні протистояння". Цікаво: придурюється чи справді не розуміє, що не протилежні версії минулого заважають різним частинам України будувати спільне майбутнє, а якраз протилежні уявлення про майбутнє заважають дійти згоди щодо минулого? Бо мені, наприклад, однаково, кого оголошують своїми героями кримінальні авторитети і ветерани НКВД. Та неоднаково мені, в якому вигляді потрапить до завтрашніх підручників з історії наше, грубо кажучи, сьогодення. Хто їх писатиме? Історики, сформовані табачниківською системою освіти і єнакіївською системою влади? У такому разі мої внуки довідаються у школі, що люди на кшталт їхнього діда були ворогами українського народу. "На щастя, – розповідатимуть учителі, – до влади в Україні вчасно прийшли справжні патріоти і відновили нашу віковічну єдність з братами-росіянами, та вже, щоб двічі не бігати, і з братами-казахами також". І знову виросте розірване покоління, одна частина якого вважатиме за правду родинні перекази, а інша – "факти" офіційної історії. Не думаю, що наївно-цинічній мрії Януковича про відсутність протистояння буде легко здійснитися у такому майбутньому.
