Відколи – а це вже не один рік минув – святі перелетіли мою хату і знесли з даху антену, я маю щастя не знати, чим наші телеолігархи годують своїх телеглядачів. Особливо приємно усвідомлювати це щастя в періоди масових психозів на кшталт дєньпобєдного. Втім, хоч я і не знаю, що саме транслюють у ці дні "українські" канали, однак можу припустити, чого вони не транслюють. Наприклад, є такий фінський худфільм "Зимова війна". Як зрозуміло з назви, йдеться там про типову совєтську спробу окупувати Фінляндію взимку 1939-40 років. Нетиповим було лише завершення цієї спроби: звезені з "чухонської" глушини на лінію Маннергейма фінські селяни без особливого пафосу надавали значно сильнішому агресору по гузиці. Зокрема, за кожен збитий фінський літак совєти заплатили приблизно тридцятьма своїми, а втрати червоноармійців убитими, пораненими й полоненими майже удвічі перевищили кількість усіх мобілізованих фінів. У підсумку Фінляндія, щоправда, поступилася кількома відсотками території, але зберегла незалежність. На українському тлі фінська історія ХХ століття взагалі виглядає нетипово. По-перше, після розвалу Російської імперії фіни, на відміну від нас, не повелися на жодні більшовицькі обіцянки, а просто розстріляли, розсадили або повисилали комуністів за межі Фінляндії і створили власну державу. По-друге, як сказано, вони фактично виграли під командою Маннергейма зимову війну. По-третє ж, хоч у 1941-44 роках той-таки Маннергейм був союзником Гітлера, це не завадило йому залишитися улюбленцем нації, стати наприкінці війни Президентом Фінляндії і слушної миті розвернути зброю в інший бік. Причому, фіни дотепер і не думають засуджувати його за колаборацію з нацистами чи – тим більше – перейматися позицією Кремля. Бо розуміють: їхній провідник у своїй діяльності керувався не інтересами Гітлера чи Сталіна, а інтересами Фінляндії. Власне тому сьогодні фіни й живуть разів у десять краще, ніж ми з нашими "великими перемогами" під червоними прапорами.