От був би вляпався. Бо вже мало не написав якусь відозву на захист М.М. у стилі "Руки геть від літератури!". Щоправда, внутрішній голос, як той демон Сократа, все нашіптував: "Та попустися, де ти там бачиш літературу?". "Цить, – притлумлював його я. – Справа не в тому, добре чи погано пише М.М. І не в тому, можна чи не можна порівнювати пам’ятник із фалосом. А в тому, що правоохоронні органи взагалі не повинні займатися подібними питаннями. Досить, наїлися есесеру, коли якість письменницьких метафор визначали парторги з кагебістами. Но пасаран!". Аж раптом на шляху мого потоку свідомості стала сама М.М. Точніше, не стала, а пішла. На рандеву з В.Я. За сприяння Г.Г. Ну, В.Я. в цій ситуації не дуже й зганьбився: книжечки в дарунок чемно прийняв, зможе роздивитися тепер, що воно таке. Нема претензій і до хіромантки Г.Г., яка днями розсекретила лінію долі свого лідера: "В.Я. стане легендою для майбутніх поколінь, тому що в найближчі сто років навряд чи комусь вдасться повторити те, що він зумів зробити у своєму житті". Вірю. Легендою він і так уже став, і нелегко буде знайти йому серед представників виду homo sapiens конкурента. Але повернімося до теми. За версією офіційного сайту В.Я., на зустрічі з М.М. йшлося про "перспективи розвитку української літератури". За версією М.М., відразу після привітання В.Я. сказав: "Я хочу, щоб ви розповіли мені все, що відбувається навколо вас останнім часом". Що М.М. і зробила. Чим не вперше довела: замість того, щоб чинити спільний опір чужій владі, українські митці продовжують шастати владними коридорами у пошуках протекції. Мають право. Але хай у такому разі не дивуються, що влада ставиться до них, як до дівчат за викликом, і не надто відрізняє міліцейську біганину довкола фалоса від "перспектив розвитку української літератури".
P.S. Власне, згаданий фалос я і мав на увазі під словом "предмет". А ви на кого подумали?
