Подобаються мені такі нехитрі сюжети: ніби ні про що, а ніби й глибоко символічні. Їздив я кілька місяців тому до Праги – як зазвичай, через Польщу. На відрізку Львів-Варшава знайомий водій, змагаючись у міру сил з українською так званою дорогою, час від часу підбадьорював себе і мене: "Нам би лиш до кордону дотягнути, а потім поїдемо по рівненькому". З водієм автобуса "Варшава-Прага" ми теж упізнали один одного в обличчя, тому на перекурі у Вроцлаві розговорилися. Бичкуючи недопалок, водій сказав: "Нічого, ще трохи – і Чехія, а там уже піде як по маслу". Це був сюжет. Тепер – символічне значення. 10 грудня в Осло вручатимуть Нобелівську премію миру. Кому її вручатимуть, невідомо, бо лауреат – китайський письменник і дисидент Лю Сяобо – сидить на комуністичній батьківщині у в’язниці. Зате відомо, що посол України в Норвегії церемонію проігнорує. Ігнораційне товариство Україні, крім Китаю, складуть Росія, Казахстан, Венесуела, Іран, Ірак – одне слово, вершки світової свободи і демократії. У зв’язку з чим гріх не згадати ще одного нобелівського лауреата Леха Валенсу, якого 10 грудня 1983 року тодішня польська влада також не випустила на вручення премії. Не в останню чергу завдяки цьому 10 грудня 1990 року він і став першим президентом знову вільної Польщі. "Досить нам усілякого підкремлівського непотребу", – сказали поляки і віддали Валенсі 75% голосів. Звичайно, електрик Валенса не був ідеальним керівником держави, особливо на тлі чеха Вацлава Гавела – інтелектуала, правозахисника і письменника, який власне й придумав для характеристики соцтабору слово Абсурдистан. Але за роки його президентства Польща здійснила головне: хоч і повільніше за Чехію, вона розвернулася лицем на Захід, куди врешті-решт і прийшла. На словах усі керівники України теж від початку 90-х ведуть нас у Європу. Ось тільки маршрут ці топографічні олігофрени вибирають якийсь загадковий: через Росію, Казахстан і решту абсурдистанських територій.