Велика Злука

3 жовтня 1990 року ФРН остаточно возз’єдналася з НДР. Здійснилися, так би мовити, віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини, дочки та інші родичі Німеччини. І ось які думки обсідають мене з цього приводу. Теоретично гасло "Навіки разом" звучить конструктивніше, ніж, наприклад, "Щоб ноги вашої тут не було". Та й відомі тексти від Марка з Матвієм застерігають: "царство, поділене супроти себе, запустіє". Тобто соборність – добро, сепаратизм – зло. Теоретично. Але на кожне теоретичне правило завжди знайдеться практичний виняток. Бо, по-перше, хоч усі держави і проголошують свої кордони вічними, однак досвід лише останнього століття, коли кількість самих держав зросла майже вчетверо, доводить суто риторичний характер цієї "вічності". По-друге, чим запам’яталася людству підкремлівська східна частина Німеччини? Інтимними стосунками Хонеккера з Брежнєвим і філією КГБ під назвою Штазі. Тим часом західна блискавично повстала з руїн і вирвалася у світові лідери за всіма показниками від рівня свободи до кількості ковбаси. Таким чином, повоєнний розкол, який теоретично був злом, практично врятував дві третини німецької території від перетворення на злиденну колонію Москви. Коли ж нарешті Радянський Союз почав накриватися чорною трояндою і виникла сприятлива геополітична ситуація, схід і захід знову об’єдналися. Причому, перший за роки, проведені у розлуці, встиг переконатися, що спосіб життя другого є і матеріально вигіднішим, і не до порівняння людянішим. А якщо вже у нас мова суто про Німеччину, то варто згадати, що Гітлер та його NSDAP свого часу також прийшли до влади законним шляхом, через процедуру "народного волевиявлення". "Що ж, яка не є, а це наша влада, тому треба її підтримувати", – вирішили тоді мільйони слухняних німців і фактично стали співучасниками гітлерівських злочинів. Натомість людей, які "незаконно" бунтували проти Адольфа Алоїзовича, сьогоднішня Німеччина шанує як героїв. Ну це так, між іншим.