П’ятирічку за сто днів

Лідер Ганни Герман і президент певної – навіки совкової – частини України відмотав перших сто днів свого терміну. З цієї урочистої нагоди у палаці, який теж досі називається "Україна", він півтори години щось говорив з папірчика. Соромно зізнатися, але відразу на початку трансляції я зронив скупу журналістську сльозу. Якийсь такий, знаєте, флеш-бек зі мною трапився: босоноге дитинство перед очима постало, а в дитинстві – чорно-білий телевізор, а в телевізорі – Брежнєв. І таке воно все правдиве, як програма КПСС, і таке щире, як інтернаціональна допомога совєтських танків афганському народу, і таке беззаперечне, як близька перемога комунізму в усьому світі.

І такий – після ностальгійних сліз – мою душу спокій огорнув, що решту виступу світоча регіональної думки я з чистим сумлінням проспав. Бо слухати, що саме прорікає Янукович, означає наражати свою голову на небезпеку тотального хаосу. Відомо ж: то він на Бабеля каже Бебель, то на Ахматову – Ахметова, то на Косово – Чорногорія, а то й на генофонд – геноцид. Тому що послідовний. І, треба зауважити, є люди, які цю інтелектуальну послідовність вміють оцінити. Бачили в ТСН репортаж про луганський дитячий ансамбль "Барбі-джаз"? Там дітки пісеньку заспівали: "Дядя Витя – дяди лучше нет, Дядя Витя Янукович – умный президент. Пусть везде отныне песенка летит, По всей Украине пусть она звучит". Либонь, український поет Чехов слова написав.

Але дамо вже спокій словам, бо, як наполягають аматори дяді Віті, слова та голос – більш нічого, тож не за словами, а за плодами слід пізнавати їхнього "міцного господарника". І налиті вщерть плоди справді посипалися на наші голови, як з рога Амальтеї. Попередня влада наробила багато дурниць, але мала й кілька безсумнівних заслуг перед суспільством, як от демократизація політичного життя, свобода слова, пошуки національної ідентичності, спроби відновлення історичної справедливості. Біло-блакитній команді вистачило ста днів, щоб від тих п’ятирічних зусиль не залишити й сліду. І сьогодні знову нашим єдиним захистом від єдиного потенційного агресора оголошується флот цього агресора, і вже якісь кремлівські холуї пишуть нам нашу історію, і вже комуністи відкривають пам’ятник Сталіну, і вже міліція забиває прямо у відділенні людей до смерті, і вже СБУ розказує ректорам, як мають правильно поводитися студенти під час (а точніше, замість) демонстрацій, і вже міністр внутрішніх справ порівнює кримінальні ходки Януковича з ув’язненнями Чорновола, а відтак пропонує вважати злодія-рецидивіста жертвою тогочасних політичних репресій…

Споглядаючи ці і сотні подібних плодів, я одного не можу зрозуміти: чим нова влада має намір займатися цілих п’ять років? Адже очевидно, що в такому темпі остаточне "реформування" України закінчиться значно швидше. Буковині, наприклад, внаслідок Януковичевих реформ дістанеться почесна назва Черновицкого района Окраинной области РФ, Крим стане Флотским полуостровом, а Галичина – від гріха подалі – взагалі ніяк не називатиметься. Ну і ще треба буде якось перейменувати палац для виступів, але, гадаю, державні діячі на кшталт Табачніка підкажуть Януковичу щось адекватне. Скажімо, Денационализированный дворец благодарности "Младшая сестра".