Для початку старий анекдот. Приходить чоловік додому і застає свою дружину в ліжку з якимсь приблудою. Кілька секунд він у розгубленій задумі спостерігає неочікувану камасутру, а тоді й каже до незнайомця: "Ну добре, я розумію: я – її чоловік, то вже мушу. А тобі це все навіщо?".

Анекдот цей останнім часом я мимоволі згадую мало не щодня, а принаймні щоразу, коли проглядаю на різних сайтах і під різними текстами коментарі численних "тролів". Тобто я розумію – журналіст: коли краще, коли гірше, але журналіст пише, бо має якісь узаконені стосунки з виданням, то вже мусить. Я навіть розумію читачів, які час від часу у пориві схвалення або навпаки можуть прокоментувати матеріал кількома словами на кшталт "дякую" або "ганьба, не буду вас більше читати". Але коли люди (хоч насправді вони – тролі), підписавшись, умовно кажучи, якимись "Але-Нда-лонами", починають задурно розводити у коментах гейзлики на тисячі знаків, то я тільки, як згаданий герой анекдоту, здивовано знизую плечима: "І навіщо воно їм?". Чи, може, все-таки не задурно?

Втім, задурно чи за гроші – це їхня особиста справа. Цікавіше поговорити про типологію трольського коментування на українських сайтах. Неозброєним оком видно, що найохочіше тролі сповзаються, коли чують, що "здесь русский дух, здесь Русью пахнет". Точніше, коли їм здається, що хтось хоче образити цей "великий и могучий" запах. Наприклад, певний автор вважає, що заснована на ефесбешних провокаціях політика Росії досі залишається імперською і спрямованою на дестабілізацію ситуації в Україні. Відповідно двоголового Путіна-Медведєва автор вважає ворогами України і прямо про це пише. Що вичитають у такому тексті тролі? Відомо: спробу приниження російської мови і Толстого з Достоєвським. Якщо автор наївний, він знітиться і ще чого доброго почне виправдовуватися, мовляв, його неправильно зрозуміли, бо він сам перечитав гори російської літератури і не має нічого проти жодної мови, зокрема й російської, йому лише дуже не подобається, коли кремлівська ідеологічна машина використовує цю мову як засіб шовіністичної пропаганди. Це – якщо наївний. А якщо трохи досвідченіший, то просто заб’є на тролів великий скандинавський жезл і писатиме собі далі. Тим часом неупередженим читачам автор пропонує поміркувати на таку тему: якщо хтось зізнається у ненависті до Гітлера з Гіммлером, то чи означає це, ніби він автоматично принижує німецьку мову і Гете з Гофманом? А якщо хтось назве виродками Калігулу й Нерона, то чи означає це, ніби він автоматично виступає проти вивчення латині й читання Овідія з Вергілієм?

Крім "мовного питання", тролям перманентно не дає спокою історична тематика. Наприклад, певний автор послідовно називає певну війну не вітчизняною, а світовою. Тролі, звісно, вбачають тут намагання з боку автора перекреслити славні подвиги їхніх дідів-прадідів тощо. Наївний автор, знову ж таки, почне розказувати у відповідь, що він нічого не перекреслює і що у нього самого прадід загинув у лавах Червоної Армії. Просто він, автор, пам’ятає, що під час тієї війни українці своєї держави не мали, натомість існувала по-справжньому лише одна сила (і це зовсім не Червона Армія), яка ставила собі за мету створення незалежної України. Так, автор знає, що у діяльності цієї сили були фатальні помилки і жахливі злочини, але, по-перше, вони так само були у діяльності всіх втягнутих у війну сил, тож якось нелогічно абсолютно однакові вчинки в одному випадку називати геройськими, а в іншому – бандитськими. По-друге, з висоти сьогоднішнього історичного досвіду легко засуджувати всі ті помилки і злочини. Значно важче було, опинившись між гітлерівською сціллою і сталінською харибдою, уникнути їх. По-третє ж, мова взагалі не про це, а про те, що у війні, яка тривала цілих шість років, безпосередню участь взяли 62 із 73 нанесених на тодішню мапу світу країн. Якщо така війна була вітчизняною, то яку ж тоді називати світовою? Ось так би приблизно виправдовувався наївний автор. Тим часом автор досвідчений… ага, про досвідченого ви вже знаєте.

Ліричний відступ. Можливо, у когось із далеких від трольської галузі читачів виникне запитання: "А чому троль так наполегливо ходить на ненависні йому сайти? Є ж купа ресурсів, де можна прочитати хвалебні статті про Путіна й Медведєва, Януковича й Табачника, Дзержинського й Кагановича… Читав би собі тих і про тих, кого любить, і був би щасливий, ні?". Отож бо й воно, що ні. Бо щоб бути щасливим, троль мусить валити свої купи. Інакше він – не троль. Або, як мінімум, нещасливий.

І ще таке. Вчепившись до певного автора, як сліпі до плота, тролі зазвичай висувають йому одне з трьох найпоширеніших звинувачень: 1) Автор є "конченим" націоналістом. 2) Автор пише те, що йому наказує писати головний редактор. 3) Автор (ясна річ, за додаткову оплату) виконує замовлення якоїсь політичної партії. Але смішно не це. Смішно, що водночас тролі у коментарях радять автору: припини, так не пиши, пиши ось так і т.п. Любі тролі, ну подумайте головою: чи виявиться автор, так би мовити, ідейним борцем, а чи буде він лише тупо відробляти гроші газетного або партійного начальства – все одно, невже ви думаєте, що автор проміняє свої ідеї або свої заробітки на ваші безкоштовні поради? Як діти малі, чесне слово.

P.S. Перечитав написане – і бачу, що якось однобоко виходить: суцільний негатив. А це неправильно, бо в будь-якому життєвому явищі завжди можна знайти і позитивний момент. Скажімо, такий: відколи завдяки Інтернетові у нереалізованих графоманів з’явилася можливість перетворювати віртуальний простір під статтями на нужники, відтоді стіни реальних громадських туалетів страждають від їхніх "коментів" значно менше.