Семену Ісаковичу...

Ну і не вір після цього в Бога. Звідки він знав?? У жовтні директору Будинку естетики та дозвілля, заслуженому діячу мистецтв України Семену Цидельковському виповнилося 60. І ми записували велике інтерв'ю. Він прийшов у білому костюмі, посміхнувся, запитав: "Як діти?" Терпляче відповідав на питання про те, чому не емігрував свого часу ("Сам не знаю"), елегантно (як вмів лише він) уникав речень про інших людей, сказав, що його називають "людина-аншлаг"…

Відчувалося, що чекає на закінчення інтерв'ю. "Юля, ми можемо зробити велику справу", - сказав, коли вимкнула диктофон. Почав розповідати про те, що коли у людини інсульт – рахунок йде на хвилини. І, якщо у Чернівцях буде спеціальний кабінет, де хворим надаватимуть екстрену допомогу – з'явиться шанс. Скільком людям то врятує життя! І це те насправді вартісне, що ми можемо зробити. У цьому житті…

Писати матеріал про кабінет екстреної допомоги доручили не мені. Газета.. Семен Ісакович подзвонив ще раз: "Розумію". І попросив забігти до нього. Сказав, що має одну ідею. Далі можу не писати… Я не прийшла. Все думалося, що встигну…

Ще зізнаюся: заголовок до інтерв'ю до його 60-річчя Семен Ісакович написав сам. "Одне місто, одна дружина, одне життя". І в цьому – весь Цидельковський. Зробити так, щоби ти зробив так, як він хоче. Майже без слів. Дар Божий.

Сказали, що він помер від інсульту. Пишу, бо знаю, що він точно прочитає. Семен Ісакович! Ми просто не встигли. І ті, хто любив вас, і ті, хто – навпаки. Сказати, що ви були справді значимим у Чернівцях. Великим імпресаріо, справжнім інтелігентом, поетом. Який сумував через те, що виїхали люди його роду, його народу. Але залишився. Щоби стати символом міста, щоби 35 років організовувати вечори та зустрічі за участю Богдана Ступки, Ліни Костенко, Йосифа Кобзона, Люмили Гурченко, Анатолія Солов'яненка та інших зірок. Щоби по-дитячому очікувати на наше захоплення, щоби похвалили, який він молодець…

Ми просто не встигли.