6 лютого о 22:45 за київським часом з космодрому імені Кеннеді відбувся запуск Falcon Heavy – найпотужнішого у світі вантажного космічного корабля. У якості вантажу Ілон Маск відправив у космос свою улюблену автівку – Tesla Roadster, у якій грали пісні Девіда Боуї про життя на Марсі та загубленого астронавта, а у салоні лежать диски з творами Айзека Азімова.

Запуск навіть транслювали в Мережі, але я не зміг його глянути, оскільки 6 лютого о 20:05 за київським часом з залізничного вокзалу Київ-Пасажирський відправився потяг, що долає відстань до Чернівців аж за дванадцять годин, а мені випало бути одним з його пасажирів.

Через жахливе мобільне покриття мені не вдалося під’єднатися до Інтернету та подивитися запуск Falcon Heavy онлайн, натомість я їхав в смердючому плацкартному вагоні, який вдвічі старший за мене.

За кілька днів до того у facebook відбулася масивна битва коментаторів щодо перейменування вулиці Юрія Гагаріна на вулицю Леоніда Каденюка.

З чого все почалося?

Чернівецький письменник та мій добрий товариш Макс Дупешко одним коротким постом сколихнув чернівецький сегмент facebook: сотні коментарів, лайка, особисті образи. Все як і личить живій дискусії на болючі теми, лише одне не зрозуміло – а чому тема болюча? Чому саме зараз? До смерті Каденюка вулиця Гагаріна нікому не заважала, хіба лиш іржавий танк був в епіцентрі ще одного facebook-батлу, який розпочав художник Тарас Полатайко.

Зараз я спробую пов’язати цей та попередній абзаци.

Отже, є така практика у пропаганді та нав’язуванні ідеології, коли топонімічний пантеон підв’язують під необхідну ідеологію. Це справді працює, ми переконувалися у цьому впродовж семидесяти років: бюсти Леніну, вулиці діячів комуністичного інтернаціоналу: Люксембург, Барбюс, Торез,…. тисячі їх. Досі у людний день на Зеленому базарі люди питають "кіко рублів?" та вказують дорогу "по уліце Лєніна". Подейкують, що топоніміка впливає на свідомість пересічного городянина, який не обтяжений критичним мисленням. А тому непогано було б "окучити" його ідеологічно вірними назвами вулиць та площ.

"Окучили" справді непогано, бо ідея декомунізації зріла понад двадцять років. А поки зріли, то вже з’явилась гібридна ідентичність: 23 лютого, день Соборності, Перше травня, річниця Голодомору. Все на купу в одній державі. Про це каже Бойченко у одному з своїх інтерв’ю. В масштабі країни 1:1 у нас справді проблема монолітної ідентичності, тому й спільного ставлення до конкретних персон немає. Для когось Гагарін – це символ безглуздої гонитви озброєнь СРСР, для когось – дослідник космосу, для когось – туга за історією країни з ковбасою за 2,10 руб/кг.

Криза символіки притаманна країнам з фрагментарною ідентичністю, я гадки не маю як вирішити цю проблему. Не має гадки й Макс, але резонанс його посту є індикатором очевидного – радянський травматичний досвід заважає нам рухатися далі, ми не до кінця його переосмислили, не знайшли колективної спільної інтерпретації, а тому нами так легко маніпулювати, коли мова йде про декомунізацію, регіональні мови, відзначення свят. Ми досі зайняті цим, а не економікою. Тому десь бізнес демонополізує космічні програми, а у нас з космонавтів після Каденюка я згадую лише Черновецького.

Моє персональне ставлення, звичайно ж, інакше ідеї від Макса, адже Земля така крихітна у масштабі галактики, суперкластеру, і для Всесвіту немає жодного значення, з якого клаптику планети був перший дослідник космосу. Є така думка, що ми, тобто, людство, єдиний спосіб Всесвіту спостерігати себе самого, адже ми й самі створені з зоряного пилу, з якого утворилися біосполуки, які пізніше стали основою одного з неосяжних феноменів Всесвіту – ЖИТТЯ. Люди штибу Гагаріна, Каденюка, Маска дивилися на сотні років вперед, вони були\є мрійниками, а у своїх намірах є сміливішими за деяких фантастів.

Вони не є конкурентами, конкурентами та антагоністами їх роблять приземлені люди: політики та бізнесмени, яким далекі зорі нецікаві, якщо з них немає відкату.

Андрій Тужиков

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram