Маланка – це не кітч, це буковинський концептуалізм

Коли Володимир Великий похрестив Русь, насильно загнавши люд до Дніпра, ще триста років потому, у селах, як найконсервативніших спільнотах, знаходили язичницьку символіку. Минуло багато часу, доки традицію "перевинайшли", однак деяким обрядам пощастило, і вони, значно трансформувавшись, дожили й до наших часів.

Мова йде про Маланка-переберію. Ті, кому доводилося бути у Красноїльську або Вашківцях, бачили переберію максимально наближеною до традиційної її форми. Хоча дивний мікс християнства та язичництва іноді викликає когнітивний дисонанс, поробити з цим нічого не можна. Але що в цей час відбувається у місті?

Останні роки фестиваль адаптувався й до міського середовища, а минулого року у ньому взяло участь 49 команд, в тому числі й Румунії та Молдови. Подейкують, що навіть японці приїздять на Західну Україну, спеціально аби глянути на Маланку. Деякі городяни жаліються на свято, мовляв надто багато бурлеску та шуму: діти лякаються, затори, сміття, п’яні маланкарі, тому фестиваль потрібно вигнати з міста. Інші навпаки тішаться театралізованими шоу, які протягом року готують команди.



Маланкарі розказують, що власнокошт збирають та конструюють рухомі механізми та каркаси для драконів, кораблів та величезних псів (цьогоріч величезний пес Скубі-Ду, виготовлення якого ймовірно пов’язане з роком жовтого земляного пса, теж візьме участь у Маланці).

Попри все, те, що відбувається у місті, традиційною Маланкою-переберією це дійство назвати важко – порушено багато канонів. Побачити тут можна і Путіна, і Трампа, і Тимошенко, і піратів, і троянського коня, і стриптизерш. До класичного сценарію маланкування це жодного стосунку не має. Але чому буковинці так "хайпують" на Маланці саме у такій неканонічній формі? Чому саме такий бурлескний, майже кітчевий, формат збирає тисячі глядачів, десятки репортажів та сотні лайків? Тут ми підходимо до найцікавішого: постмодерн, деконструкція, антропологія.

Не будемо заглиблюватися в теорію, іноді навіть мені, людині яка розуміє квантову механіку, роботи Бодріяра видаються складнішими за триповерхові формули. Агресивна глобалізація крокує світом, навіть деякі африканські племена роблять стріми своїх обрядів у YouTubе. Але коли культурний спадок Західної цивілізації, масова культура та герметичні традиції зустрічаються, то виникає щось на зразок того, що ми маємо змогу бачити кожен січень на вулицях міста. Для порівняння, коли у Великому адронному колайдері стикаються якісь елементарні частинки, то народжуються інші, відмінні від попередніх. Щось схоже відбувається й тут.



Ви, скоріш за все, чули про колективне підсвідоме. Так ось, підсвідоме городян, прагне якогось переосмислення та інтерпретації подій, які відбуваються у світі та країні. Сучасне мистецтво, з його contemporary art, тоннами пояснювальних записок до незастеленого ліжка у центрі виставкової зали, полотен, написаних блювотиною, не може дати цього переосмислення пересічному українцю. Тому підсвідомо, те, що роблять маланкарі, вбудовуючи до традиції нові елементи, які вони отримали з facebook та кінотеатрів – це свого роду грандіозний перформенс, не гірший за те, що робить Марина Абрамович, а у своїй щирості та непідробності – навіть цікавіший.

Ці всі дракони, центуріони та єгиптяни – це спроба створити дискурс, при чому не десь у напівпорожніх галереях, а у міському середовищі. І все це з метою, може й несвідомою, проговорити свою роль у контексті світової історії. Адже саме симулякри за Бодріяром, у вигляді хмільних хлопців у масках Трампа та Путіна, демонструють наше ставлення до сучасності: бурлеск, веселощі під час чуми та криза ідентичності.



Можна багато говорити про інфраструктуру й логістику фестивалю, про недоліки та ризики, про цензуру та традиції, однак Маланка – це явище, яке потрібно не лише відвідувати, фотографувати та фільмувати, а й вивчати через призму культурології. Не шароварної, яка консервує, а сучасної – яка препарує та докопується до першопричин.

Мені дивно, що деякі чернівецькі хіпстери та арт-куратори соромляться Маланки, обираючи натомість арт-хаусне кіно з торренту. Маланка – це ризома за Дельозом, "тут і зараз", арт-терапія від серйозності глобалізації. Це буковинський концептуалізм, який тягне ідеї та матеріали з Калинки, Ратуші, контрабанди на КПП Порубне та Інтернету.

Андрій Тужиков

Читайте найоперативніші новини "МБ" у Facebook і Telegram