Припустимо, у когось розв’язані шнурки, а він на це не зважає, а, натомість, перев’язує весь час краватку. Як назвати таку людину? Диваком, ідіотом, схибленим?
Тепер давайте так. Припустимо, суспільство, яке має величезні проблеми з бідністю, нерозвиненою промисловістю, вирубкою лісів, ганебним становищем найманих працівників, весь час розважається дискусіями про історію, про прах і попіл? Як назвати таке суспільство? Патріотичним, мудрим, справедливим?
Нещодавно я читав українські газети 1993 року. Ті ж самі шалені гуманітарні дискусії. За 17 років нічого не змінилося. У 2011-му Марія Матіос пише, що пам’ятник невідомому солдату – "фалос" (!?), а Олесь Бузина, натомість, розважається кривавими подробицями з біографії Степана Бандери. Читаюча публіка шаленіє від люті, збиває пальці об клавіатуру, лускає від почуття власної правоти. Не країна, а гурток божевільних істориків. Але чому ніхто не шаленіє від середньої зарплати в 250 баксів на місяць? Чому про це не пишуть ані Матіос, ані Бузина? Не той ефект?
Чому відсутність вільних профспілок, страхової медицини, адекватного Трудового кодексу поза увагою? Ось тут би луснути від люті, тут би попрацювати над клавіатурою. Але нашому громадянину про профспілки нудно читати, про кодекс й поготів.
А вам не здається, що вас "розводять"? Поки ви, очікуючи всесвітньої справедливості, мрієте про правильну історію, у вас, читачі історичних провокацій, крадуть сучасне? Розважайтеся холопи історичними казками, деріть одне одному чуба, поки ми, господарі, будемо кувати життя, гроші. Тому що у нас нема часу заморочуватися на дурниці. А коли раптом хтось з холопів прокидається, приходить до тями, йому одразу, хором, гучно кричать: "Ти що, не патріот?", "Без минулого немає майбутнього!".
Повна маячня. У нашому випадку треба говорити так: у нас надто багато минулого, тому немає майбутнього. Ми надто турбуємося чи добре пов’язана краватка, коли розв’язані шнурки. Очевидно, за такого розподілу цінностей нам загрожує примусова і неприємна дегустація асфальту.
