Чернівці, які пережили безліч хвиль еміграції, здається, знов згадують старе буковинське прислів’я: "шо там нє говорітє, а єхать надо". Таке суб’єктивне враження склалося у мене від спілкування із багатьма знайомими. Причому справа не стільки в якихось персоналіях або нещасливому Податковому кодексі. Просто якось набридло людям існувати в повітрі, хочуть жити в державі. Але відчувають: не дочекатися. Йдеться про досить зрілих людей, які знають, що вони програють у статусі і навряд чи працюватимуть за фахом. Тим не менш, я не схильний заспокоювати потенційних емігрантів. Самому набридло. Навіть вигадав жарт про повернення на "історичну батьківщину" - Австрію.
Як вирахувати момент, коли варто піднятися і піти? Як зрозуміти, що чекати, власне, нема чого і життя не розраховане на такі посиденьки?
Мене вразив, наприклад, такий критерій. Один абсолютно далекий від політики релігійний шукач істини, який зовсім не читав газет, дуже своєчасно чкурнув з революційної Росії 1917 року. Коли його питали, як він зрозумів, що час збирати лахи, він відповів: "Навколо стало дуже багато людей, здатних на злочин". В газетах ще не було нічого такого, але він вже все зрозумів.
Власне, до чого я? Вчора знайомий розповів мені, як працював в одній буковинській кредитній спілці. Організація з ентузіазмом обкрадала клієнтів. Борги гасили за рахунок свіжих внесків. Коротше, таке тихе буковинське МММ. У спілці був роздутий штат – сорок працівників. Всі знали, що живуть на крадені гроші. Але... Всіх це влаштовувало! Якісь конфлікти з цього приводу влаштовували лише... двоє людей. З сорока – двоє. Тобто, тридцять вісім людей були, якщо не "здатні на злочин", то на співучасть у злочині. Вони були там випадковими людьми і влаштувалися не "по блату". Просто буковинці. В офісах ці люди базікали про те, яка погана влада.
Отже, питання. Тридцять вісім з сорока здатні на співучасть у злочині. Багато це чи мало? Цікаво, що незважаючи на очевидність відповіді, вагаюся відповісти.
Кажуть, є особливо бездарні пацюки, які залишаються на кораблі навіть після того, як капітан покинув капітанський місток. Чи не в тих же вони роздумах?
