20 років окупаційного режиму

Як не прикро це усвідомлювати та протягом усіх років незалежності України на верхніх щаблях влади ми мали фактично окупаційний режим. Яку би ланку життя ми не оцінювали, скрізь бачимо ознаки суттєвого регресу.
Візьмемо гуманітарну сферу. Функціонування української мови, національний кінематограф, література, народні промисли, монументальне мистецтво – скрізь бачимо значні втрати, а інколи і повний занепад.

Промисловість. Скількох підприємств ми не дорахувалися? Десятків тисяч. Втрачені цілі галузі – виробництво побутової техніки, ткацтво, місцева промисловість.

Сільське господарство та село. Мільйони безробітних та знищення соціальної інфраструктури. Додайте до цього занепад тваринництва, молочарства, знищення чорноземів, отруєння земель, масова міграція молоді, зниклі із карти тисячі сіл.

Стан інфраструктури. Дороги, мережі, трубопроводи – на технічному рівні середини ХХ століття. Громадський транспорт – залізниця, автобусні перевезення та авіасполучення – на рівні країн третього, а то і четвертого світу.
Інтелектуальний потенціал та освіта. Запитайте будь-якого вчителя із звичайної школи і він пояснить вам, на якому розумово-інтелектуальному рівні перебувають нинішні покоління учнів. Ступінь їх виховання зрозуміла - із кримінальних хронік.

Інтелектуальний потенціал науки – стара гвардія під 60- 70 років.

Сфера управління, правова система із рівнем корупції кращих зразків бананових республік та рівнем захищеності пересічного громадянина нижче будь-якої планки.

Подальше перераховування просто не має сенсу.

Проблеми перехідного періоду? Але чому в наших сусідів – державах Прибалтики, Польщі, Словаччині, Чехії, балканських країнах – справи ідуть значно краще?

Відповідь можлива тільки одна. Ми самі собі обирали і обираємо окупаційну владу і доки ми цього не припинимо – нічого путнього у нас не буде.

Коли при владі опиняться справжні патріоти, не виникне особливих питань із просуванням через міжнародні юридичні інституції зняття контрибуції із попередніх керівників та їх прислужників із арештами коштів та майна, яке вони встигли награбувати у народу. Розуміння того, що ми фактично перебуваємо під окупацією вимагає від опозиційних сил і відповідної тактики, конспіративного масового призову молоді. Адже потребує масової заміни державний менеджмент і навчанням цих кадрів потрібно займатися вже тепер - від вищого до середнього рівня та низової ланки на рівні села, району міста.