Асад втік до Путлера, а куди втікатиме той? Блог Ярослава Волощука

Найвагомішою подією останніх двох тижнів стало несподівано швидке падіння режиму Башара Асада. Для багатьох це виглядало досить несподівано, але, напевно, не для самої сирійської опозиції, яка перебувала під гнітом диктаторського режиму понад пів століття. Звичайно, перші дні та тижні визволення країна охоплена двома переважаючими емоціями. Радістю, що довгоочікуване визволення таки прийшло та біллю від викриттів тих жахливих злочинів, які чинилися у звільнених тюрмах злочинного режиму. Вже назараз озвучується цифра у понад сто тисяч зниклих безвісти сирійців. Із наступними тижнями ця цифра напевно буде зростати. Відкриватимуться все нові та нові злочин, які за участі сирійської та світової правозахисної громадськості будуть документуватися для майбутнього міжнародного трибуналу.

Першими тижнями невизначеності та дезорганізації із зміною уряду намагаються максимально скористатися сусіди. Ізраїль методично знищує військові бази та потенційні центри із хімічною зброєю та боєприпасами, аби вони не дісталися можливим радикальним ісламістам. США із своїх військових баз в Іраку також нанесли удари по базах прихильників ісламської держави. Побрязкує зброєю і ще один не вельми схильний до демократії правитель Ердоган, який часом відверто іноді приховано проголошує ідеї відродження Османської імперії. Отож перед сирійцями стоять не прості завдання вистояти перед зовнішніми та внутрішніми викликами, не пересваритися і не втягнутися у внутрішні розбірки та чвари.



Переконаний, що і українська дипломатія не повинна пасти задніх у спробі налагодити контакти із новою сирійською владою. Так, міністр агрополітики заявив, що Україна готова налагодити постачання продовольства. Адже раніше цим активно займалася московія, яка і досі прагне залишитися там із своїми військовими базами. Маю велике сподівання, що сирійці добре пам’ятають, хто влаштовував килимові бомбардування, санкціонував та надавав засоби для використання хімічної та фосфорної зброї. Залишити там кремлівські бази – це те саме, що Україна мала із військовою базою у Криму. Раніше чи пізніше москаль захоче проявити свою вовчу натуру. Так, можливо, вихід залишків московитської зброї із Сирії додасть якогось імпульсу армії окупанта. Тож нам потрібно працювати і над цим питанням. Адже поки нова влада не має коштів, мабуть ми були б не проти, якби якась частина російської зброї по бартеру відійшла б до нас. Але діяти треба швидко, бо все що не вдасться вивезти, москалі спроможні знищити.

Так, Путлер колекціонує скальпи ще не вбитих диктаторів у себе – Янукович, Асад. Приємно буде бачити наступного року на параді на Червоній площі цих переможців, а поруч із ними Орбана, Фіцо, Вучича і потенційно ще кількох його союзників. Нехай би там залишалися навічно. Ото нашими "паляницями" відправити б їх до "пекла"... Яка то буде гарна компанія на трибуні мавзолею ще одного сатаніста - лєніна.

Мені видається, що після падіння асадівського режиму Ізраїль та США щільно займуться ядерною програмою Ірану. У ЗМІ вже пройшла інформація про серйозність таких намірів. Тож знищення таких союзників кремля значно послабить і самого кремлівського карлика. А тоді вже не далеко буде той день, коли і йому доведеться замислитись, куди втікати? Але ми маємо великі сподівання, що тікати йому не буде куди.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram