Замість саміту миру – варіанти капітуляції. Блог Ярослава Волощука

Ви помітили, що останніми днями на єдиному марафоні поменшало розмов про другий та наступні саміти миру? Наразі ми перебуваємо у певному зависанні, адже не знаємо, як поведе себе майбутня адміністрація Білого дому. Однозначно лише те, що так як було, вже не буде.

Мені вже не одноразово доводилось висловлювати думку, що жити лише сподіваннями на доброго Сема, то не вельми виграшна ситуація. Але те, що ми не є рівноцінні супротивники такому монстру, як московія у ресурсному потенціалі, то факт. Тож можна скільки завгодно пишатися хоробрістю наших військових, але навіть підвищення мотиваційних приводів до мобілізації не зрівняє нас із потенціалом РФ, а ще і беручи до уваги вербування останньою іноземців, особливо із КНДР.



Прагматизм нинішньої ситуації потребує бути більш гнучкими у пошуках виходу із ситуації, ніж тієї, що ми будемо чинити шалений опір до останнього українця. Бо хто ж тоді скористається плодами перемоги? Оскільки йдеться про наше фізичне існування, то необхідно терміново шукати ті можливі компроміси, які забезпечать це виживання, як незалежної країни, а головне забезпечать не папері (на кшталт Будапештського мемо-рандуму), а реальні механізми безпеки в осяжному та далекому майбутньому. За ти роки повномасштабних боїв, ми бачимо, що втручання військ інших держав дуже малоймовірне, але не неможливе. Тому, на мою думку, наші акценти повинні бути зосереджені не стільки на розробці планів перемоги та самітів миру, бо для цього потрібне бажання із двох сторін. Такого бажання із сторони агресора поки що не проглядається.

Можливо, було б доречним доводити до європейської політичної еліти усі жахи нашої потенційної капітуляції. Особливо це стосується таких скептиків нашої інтеграції до НАТО, як Угорщина, Словаччина та інші. Може доцільно провести у Братиславі конференцію із розробки умов нашої "капітуляції". Можемо наприклад запропонувати РФ за повернення ЗАЕС до України віддати в оренду на 20 років території під розміщення військових баз для розгортання Іскандерів та іншої тактичної ядерної зброї у Берегівському та Виноградівському районах Закарпатської області. Десь така ж база на 200 – 300 квадратних кілометрів від кордону Польщі може бути і на Волині. Це повинно заспокоїти Орбана, Фіцо, та тих польських політиків, що піднімають активно питання волинської трагедії, та вишукують причини не передавати нам зброю. Угорці та словаки будуть почуватися щасливими у безпосередній близькості із 50-тисячними контингентами військ РФ та їх союзників із Північної Кореї. Легко бути миротворцем, перебуваючи на відстані у тисячу чи більше кілометрів, а як вони заспівають, коли їхні друзі московіти перебуватимуть на межі з їх кордонами?

Звичайно, ці мої пропозиції є надто емоційною реакцією на безкінечні завивання " миротворців " про негайне припинення вогню та зупинення війни на межі протистояння. Бо для них це дуже зручно та безпечно - бути під захистом буферної території. А, як на рахунок того, аби стояти віч на віч із агресором, що не визнає своїх обіцянок та угод?

Найближчі тижні покажуть реальну позицію США, але і ми повинні проявляти більше креативу та гнучкості у пошуках шляхів нашого виживання. Адже йдеться саме про це.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram