Влада змінюється – корупція незмінна. Блог Ярослава Волощука

Наша рідна, виплекана корупція часто видається страшнішою від ворога. Якщо ворог там, за лінією фронту, то вона тут, поруч із нами. Іноді невидима та невідома, а іноді невідома лише правоохоронцям. Хоча ті "правоохоронні" органи самі дуже часто є найактивнішими учасниками корупційних процесів. У нас, на щастя, немає традиції обирати собі правителя по тридцять років. Тож із кожною зміною гаранта конституції чи оновленням складу парламенту, ми плекаємо ілюзію, що цього разу оберемо собі таку владу, яка врешті поборе це ганебне явище. Та дива чомусь не стається. Влада змінюється, а корупція залишається незмінною. Вона є більшою чи меншою, але наче у казочці про змія, якому відрубують голову, а на її місце одразу відростає три, супроводжує нас у дуже багатьох проявах життя.

У чому ж феномен такого сталого існування корупції у наших рідних вітчизняних відмінностях? Адже корупція існує у всіх державах, але не має таких масштабних проявів.



Причин є дуже багато. Та спробую акцентувати увагу на найбільш виразних та характерних.

Найважливіша, на мою думку, це перехід нашої економіки нібито на ринкові рейки. Головним законом ринку є правило – попит породжує пропозицію. Тож, скільки б ми не кляли тих паскудних корупціонерів, але якби ми самі не породжували попит на їх послуги, то корупція не мала б таких грандіозних проявів. Проживаючи десятиліттями в тоталітарному режимі, де контролювалося все – думки, доходи, витрати, народ врешті вирвався на свободу, де вже ніхто і нічого не контролює. Моральних запобіжників не існує, бо окрім кодексу будівника комунізму, інші класично відомі біблійні заповіді були під забороною та не схвалювались. Тепер у нас є вільні церкви, але глибокого внутрішнього самообмеження та самоконтролю так і не має.

Загальна тотальна неповага та байдужість до законослухнянності робить значну частину населення більшими чи меншими порушниками законів. Хтось порушив обмеження швидкості. Хтось прагне провести незадекларований товар, чи не задекларувати отримані доходи, чи приховати прибутки на фірмі, відкосити від конституційного обов’язку захищати батьківщину. Тобто зв'язок дуже простий – чим більше ми порушуємо закони, тим більше є підстав для розквіту корупції.

Звідки у нас така неповага до законів? Бо впродовж десятиліть ми спостерігали тотальну безкарність. Скільки вже у нас було гучних відосиків і про діамантових прокурорів, депутатів, суддів-колядників, суддів із банками долярів. Але все це була лише невелика дещиця з величезного потоку. До реальних та справедливих вироків доходить дуже мало і головне ми не бачили подальшої долі тих корупціонерів, як вони у тих виправних таборах працюють чи на станках, чи виконують іншу суспільно-необхідну роботу. Тож, можливо, викладу крамольну думку, що тих корупціонерів взагалі не потрібно садити у місця обмеження волі, а необхідно на регулярній основі проводити конфіскацію майна. Вони ж усі такі підприємливі та захланні, купляють десятки автівок, об’єкти нерухомості, золото та прикраси і самостійно не спроможні зупинитись на розумних межах, тож кожних два роки необхідно проводити ревізію і вилучене передавати до бюджету.

А якщо серйозно, то у боротьбі із корупцією потрібні не поодинокі акції, а системна рутинна робота із максимальною прозорістю. Темні справи робляться у мороку невідомості. Тож, чим більша буде прозорість у наданні послуг, прийнятті рішень, тим менше буде можливостей щось приховати.

Не виправдала себе і теза, що дамо прокурорам та суддям більшу зарплатню і вони перестануть брати хабарі. Великі доходи породжують і ще більші спокуси та забаганки. Тож на законодавчому рівні має бути затверджена та зафіксована маржа між мінімальною та максимальною чи то пенсією, чи зарплатнею, наприклад, у п’ять - сім разів. Звичайно, це стосується всіх, хто отримує дохід із державного чи місцевого бюджету.
Та головний важель впливу на явище корупції – це наша з вами свідомість. Наскільки це реально - вирішувати вам.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram