Спробуємо розібратися у всіх цих викликах та дати без надмірних емоцій відповіді на поставлені запитання.
Спочатку проаналізуємо розміри Ізраїлю та України. Перша за територією трохи більша від нашої області. Тож із військової точки зору контролювати таку, порівняно невелику, територію значно простіше. От стоять собі на якорі у Середземному морі кораблі американської ескадри та просвічують радарами увесь Близький Схід.
Із політичного боку Ізраїлю протистоять загальновизнані терористи та країна Іран, що вже десятиліттями перебуває під міжнародними санкціями і поки що не володіє ядерною зброєю. Тому навіть попри всі заклики та вмовляння до ескалації, порівнювати військові спроможності іранських проксі та стражів ісламу із консолідованою потугою союзників та друзів ізраїльської держави просто не коректно. Було б лише бажання і протягом декількох годин чи днів уся ця роздмухана ісламо-аятолиська міць буде б помножена на нуль.
Деякі наші медіа не завжди обґрунтовано стверджують, що криза на Близькому Сході відволікає увагу та допомогу Україні. У короткостроковій перспективі це справді так, але якщо мислити стратегічно, то падіння режиму в Ірані – це для нас велике благо. Тож ми маємо ставити свічки у церквах не лише за нашу перемогу, але і за остаточне вирішення питання фанатично-релігійного режиму в Ірані. Не буде його, не буде і одного із важливих союзників РФ, а отже не буде шахедів чи інших дронів, ракет більшої чи меншої дальності. Тому наш інтерес - не гасити полум’я , а роздмухати його до такого стану, аби назавжди перекрити спілку та дружбу між тими диктаторськими режимами. Не випадково голова уряду Ізраїлю звернувся до персів (історична назва іранців) скинути із себе гніт шиїтського фундаменталізму.
Стосовно образ на наших партнерів за "надто малу підтримку", то тут ми маємо стратегічний провал всієї західної цивілізації, яка проковтнула наживку московських лібералів, що після закінчення холодної війни (на мою думку, вона ще не закінчувалася) втюрили у мізки європейців, що війна у Європі, то лише питання істориків і вона більше ніколи не повториться. Насправді "демократична росія" лише накопичувала зброю та приховано, а іноді і не приховано готувалася до глобального протистояння. Так, визнавати свої помилки важко і не всі світові політики готові визнати, що їх грубо обвели довкола пальця. Але ми не повинні звинувачувати їх більше, ніж самих себе, бо ми також брали активну участь у цьому великому окозамилюванні. Віддали ядерну зброю, продавали звичайну, тратили мільярди на асфальти замість виробництва ракет. Тож, як стверджував наш геніальний дурисвіт, – маємо те, що маємо.
Тому моя порада проста – не вірити у перемогу та закінчення війни до кінця року, сумніватися у самітах миру та інших галасливих обіцянках, а набратися терпіння і не думати, що нашу перемогу для нас здобуде хтось інший, окрім нас самих.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
