Сподіваємося на краще, але готуймося до гіршого. Блог Ярослава Волощука

На третьому році повномасштабної війни ми знову і знову повертаємось до теми дефіциту електроенергії. Чому так? То влада не вірила, що московія піде на нас відкритою агресією, то сумнівалась, що буде бити не лише по військових об’єктах, а і по соціальних та енергетичних. Навіть навчена досвідом зими 2022 року держава наче перебуває у летаргійному сні, а влада вперто покладається на енергетичних монополістів і крім гарних заяв про необхідність роззосередження енергетичної генерації нічого реального для цього не робить.

Два роки ми потратили на мощення, благоустрій, та інше. Ось і зараз ми знову чуємо із високих трибун про виділення мільярдів на відбудову теплових монстрів, завершення та будівництво нових атомних енергоблоків, які почнуть виробляти цю електроенергію за три, чотири, а нові - за десять років. А скільки було гарних розмов про те, аби кожна громада розвивала автономну генерацію. Тоді у країні б існувала інша ситуація – не декілька десятків привабливих цілей для ракетних ударів ворога, а десятки тисяч невеликих мобільних генеруючих установок. Ми таки нарешті почули, що кожна школа чи лікарня має мати свою сонячну станцію до зими, але чи не варто було планувати це ще два із половиною роки тому? Ось вже декілька років студенти-архітектори ЧНУ проектують житлові будинки, соціальні споруди та інші об’єкти із застосуванням таких міні станцій, але залишається це лише у їхніх проектах. Нарешті по телебаченню показали, як у Києві окремі ОСББ почали будувати та встановлювати сонячні батареї на дахах багатоповерхівок, встановлювати потужні генератори на кожен під’їзд, чи на будинок. Тож може таки краще потратити мільярди не на будівництво атомних енергоблоків, що дадуть ефект у далекому майбутньому, а на пільгове кредитування приватної ініціативи по енергонезалежності.



Ми добре пам’ятаємо, якою успішною була державна програма по впровадженню проектів теплоефективності. Чому не повторити цей успішний досвід у цих нових умовах, але вже для розвитку та впровадження мільйонів сонячних, вітрових, біогазових, енергії малих річок. Чи не час від олігархічної енергетики перейти до народної. Нехай тисячі невеликих товариств акумулюють кошти місцевої влади, приватного бізнесу, простих громадян для будівництва оцих малих електростанцій, можливо тоді ми станемо незалежні від ласки кількох олігархів, що тримають у своїй власності наче у заручниках всю енергосистему країни.

Час нарешті перейти від гарних розмов до реальних кроків. Сподіваємося на краще, але готуймося до гіршого. Необхідно переступити той стереотип, що влада за нас подбає. Ми вже не раз переконувались у тому, що у неї свої інтереси, які, попри солодкі декларації, не завжди збігаються із нашими. Іншого шляху в України по відмові від енергетичної монополії просто не існує. Питання лише часу, коли ми це усвідомимо.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram