Цього разу другого фронту не буде… Блог Ярослава Волощука

Цими днями у Європі в Нормандії (провінція Франції), на березі протоки Ла-Манш відбуваються урочистості з нагоди 80-ї річниці відкриття другого фронту та висадки десанту союзників в Другій світовій війні.

О, як би нам хотілося, аби у наші дні, в наш час, також віднайшлися сили, що спромоглися відкрити другий фронт у нашому протистоянні із оркостаном. Та, на жаль, наші бажання дуже далекі від реальної ситуації. Як нам не прикро усвідомлювати, але наразі коаліція демократичних держав не готова вступити у відкритий конфлікт із державою з одним із найбільших ядерних арсеналів світу.



Ми можемо ображатися на це, закликати безкінечну кількість разів закрити небо над Україною, але перед тим, як критикувати інших, потрібно критично оцінити свою поведінку за понад 20 років дій наших політиків, аж до агресії московії у 2014 році.

На теренах колишнього СРСР на територіях нашої держави був другий за потужністю військовий потенціал, включаючи стратегічну, тактичну та всі інші види зброї. На жаль історія не має механізму, як повернути час назад. Про це вже було мовлено сотні разів. Але оцінити юридично дії наших політиків, що долучилися до розбазарювання вже згаданого військового потенціалу, ми цілком спроможні. Гарний прецедент відбувся у США, коли суд присяжних визнав винним попереднього президента у фальшуванні фінансів у виборчій кампанії при оплаті мовчання порнозірки за нерозголошення інформації про інтимні стосунки. Чи дочекаємося ми своїх судових процесів стосовно тих політиків, які здавали нашу міць гуртом та вроздріб? Із усього потрібно виносити правильні уроки. Тож, критикуючи наших партнерів, завдяки яким ми і досі тримаємося, потрібно мати сміливість брати частину відповідальності за стан справ і на себе.

Але всі ці оцінки та розбірки можливо відбудуться після нашої перемоги, а допоки нам необхідно цю перемогу здобути.

У Європі, хоч і повільно, приходить усвідомлення того, що безпека Європи залежить від стійкості України. Вибори у Європарламент та обрання президента восени у США засвітять, чи готовий демократичний світ і надалі підтримувати нас?

Як би це пафосно не звучало, але Україна є тим тестом, чи спроможна демократія себе захистити? Розумію, що нас це може мало потішити, але ми або вистоїмо усі разом, або людство скотиться до хаосу та повної руйнації світопорядку.

Всі розуміють, що за результатами нашого протистояння уважно спостерігають інші диктатори та агресивні уряди, аби приймати остаточне рішення, чи розпочинати свої агресивні дії.

У багатьох експертних колах вже звучать тези про те, що Україна та Газа це не останні потенційні гарячі точки на світовій мапі. Не тішмо себе ілюзіями, що відкриття отих нових фронтів піде нам на користь. Цього дуже прагне московія, яка була б не проти аби відволікти увагу світової спільноти від її агресії в Україні. Але божевілля диктаторів не має меж та будь-яких табу. Канцлер Німеччини не вірила, що московія спроможна піти на повномасштабне вторгнення, але це сталося. Кажуть, що поранений звір здатен на неадекватні дії, але шукати логіки та здорового глузду від керівників кремля не доводиться, тому пробуксовка його задумів в Україні може підштовхнути до інших божевільних дій, чи то у Балтійському морі, чи на якомусь іншому кордоні.

Тож те, чого ми очікуємо від наших союзників стосовно другого фронту може випадково статися від нашого запеклого ворога. Бо одна справа терпіти невдачі від України, а інша – від усього блоку НАТО. Але тут більше наших потаємних сподівань ніж реальної ситуації.

Для нас головне не піддатися спокусі втомитися від війни і бути і далі готовими донатити на ЗСУ, стійко переносити відключення світла, розуміти, що під час війни не можна залишатись байдужим.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram