Бити чи не бити? Блог Ярослава Волощука

Хто цікавиться класичною літературою, той впізнав перефразовану дилему Гамлета із одноіменного твору невмирущого Уїльяма Шекспіра.
Саме перед такою дилемою стоять багато наших головних партнерів стосовно того, чи давати дозвіл Україні бити їхньою зброєю по території московії.

Нам це видається якимось абсурдом, бо як можливо досягти не лише якогось паритету, але потенційного успіху в воєнному протистоянні із країною, яка територіально та за кількістю населення переважає нас у рази.



Чи була б можлива перемога у Другій світовій війні, якби союзники антигітлерівської коаліції не били по території Німеччини, але обмежувались лише землями захоплених Гітлером держав? Погодьмося - це риторичне питання. Але насправді відповідь на це питання є архіважливим викликом перед всією архітектурою світової безпеки. Бо якщо воно не має позитивного вирішення, то тоді виникають десятки інших питань. Тому нашим політикам та дипломатам потрібно сміливіше ставити їх нашим союзникам. Бо вже зовсім не гіпотетичною видається ситуація, коли московія перейде до реального переділу кордонів у Балтійському морі або на Північно-Льодовитому океані.

Цей тест для НАТО може у майбутньому призвести до нових агресивних амбіцій кремля. Як діяти, якщо рашисти посунуть на одну із прибалтійських чи скандинавських країн? Чи на них також розповсюджуватиметься така ж заборона, аби лишень не ескалувати агресора? А що буде, якщо північна Корея посуне на Південну чи Китай нападе на Тайвань? Про яку відсіч агресору може йтися, якщо і там будуть діяти такі обмеження. А, можливо, це стосується лише України? На Ізраїль діє значно менше обмежень і ніхто не вагався, коли відбивали ракетну атаку Ірану. Були задіяні усі наявні засоби і з моря, і з повітря, і з військових баз інших країн. Розуміємо, що Іран то не рашка із одним із найбільших ядерних потенціалів. Але якщо постійно звертати увагу на ці московитські страшилки, то виходить, що тоді Європа та НАТО мають просто капітулювати перед амбіціями путлера аби лише уникнути ядерної війни. Така панічна реакція породжує лише нові і нові агресивні апетити рашистів. Замість того аби постійно піджимати хвоста та ховати голову у пісок, потрібно голосно та відверто оголошувати плани превентивних ударів на найменші спроби погроз Європі. Всі знають, де всі оті бункери московського карлика, де склади і його "славетними" ядерними арсеналами. Важко не погодитись із президентом Франції Макроном, що у Європі не лише московія має ядерку, адже ще є і Франція, і Велика Британія. Тому давно потрібно перейти від політики стримування та задобрювання до ультиматумів та жорстких санкцій і конфіскацій всього, що належить агресору та його симпатикам. Шпана, яка сидить у кремлі поважає лише аргументи сили та розуміння і усвідомлення того, що у відповідь можуть дати таку здачу, яка у рази переважатиме їхні кволі потуги.

Україні потрібно більше партнерів, що не оглядатимуться на кремль. Британія, Польща, прибалти, фіни та може ще кілька нордичних націй зможуть підтримати нас, коли ми почнемо формувати свої санітарні зони на кордоні із ерефією.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram