Не вчіть жити, а краще допоможіть матеріально. Блог Ярослава Волощука

У нашій ситуації не до гумору, але інколи видається, що наше керівництво діє за гаслом відомої Елочки з твору "Дванадцять стільців". Її крилата фраза: "Не вчіть мене жити, а краще допоможіть матеріально" могла б викликати у нас іронію. Якби ми не розуміли, що мусимо виживати на гранти та кредити. Та прийде час, коли доведеться сплачувати по рахунках, якщо не нам, то прийдешнім поколінням.

Така критична ситуація потребує також і неординарних та сміливих рішень. Вони важливі ще і з огляду на те, що ми з усієї сили б’ємося в груди та декларуємо швидке приєднання до Євросоюзу. Не новина, що нам у спадщину залишилась роздута радянська бюрократична система управління. Як на державному, так і на місцевому рівнях. Мореплавці добре знали, що, аби продовжити свій політ, варто позбуватися баласту. Який спеціально брали на борт. Мабуть настав той ідеальний час, коли і ми змушені позбавлятися баласту роздутого управлінського апарату.



Аби не бути голослівним, наведу приклад управлінського баласту у сфері освіти та культури. Років десять тому на екскурсії у Відні я запитав гіда, чи існує у Відні відділ культури. Він подивився на мене круглими очима і пояснив, що у них культура фінансується переважно грантами на заклади, які працюють у сфері культури (театри, галереї, музеї тощо). Вони на початку бюджетного року подають свої плани роботи на майбутній рік до представницьких органів влади у відповідні гуманітарні комісії, які приймають рішення про підтримку тих чи інших заходів, концертів, виставок, закупівлю картин, видавництво книг. То який ще відділ культури може керувати директором театру чи галереї? Але ж відділ культури це не просто десяток чиновників. Це і приміщення, і опалення, освітлення, ремонт. А це мільйони на рік навіть для такого невеликого міста, як Чернівці. А в масштабах країни отримаємо вже сотні мільйонів і навіть мільярди.

Схожа ситуація і в освіті. Хіба чиновники займаються навчанням дітей? Врешті є педагоги – методисти, є інституція підвищення кваліфікації вчителів. Тож чи не краще підтримати саме їх, а не утримувати чиновників. Практичні талановиті педагоги потребують не вказівок зверху, а підвищення зарплати та стажера – помічника, який візьме на себе левову частку паперової роботи. Не чиновник, а директор із батьківським комітетом розберуться, кому робити ремонти, та скільки він коштуватиме через прозорі тендери.

В нас іде війна і ми маємо затягнути пояси і зменшити витрати. Якщо не зробити цього зараз, то тоді коли це можна буде здійснити? Бо ситуація із нашою фінансовою підтримкою буде не вічною. Ми вже зараз бачимо вислови Трампа про підтримку європейських союзників та України, а не дай боже він прийде до влади, то тоді реагувати вже буде запізно. Тож бюджети можна поповнювати не лише зростанням доходів через підвищення податків, але і скороченням непродуктивних витрат.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram