Спробуємо розібратися, чим вони не задоволені та чи справедливі їх вимоги. Хто живе в селі, чи має там родину, той добре розуміє, як важко дається виробництво сільськогосподарської продукції. Часто робота фермера – це робота без вихідних, зі значними природними ризиками. Та різниця між нами та ними ось у чому. Якщо у них в сільському господарстві займаються тисячі дрібних та середніх фермерських господарств, то у нас головними гравцями на агроринку є десятки агрохолдингів.
Погано це чи добре? Важко сказати, бо у нас були часи, коли по селах облогували, стояли необробленими тисячі гектарів землі. Ейфорія від знищення колгоспів та розпаювання земель призвела до того, що власниками паїв по гектару чи трохи більше, стали мільйони жителів села. Без відповідної державної політики з підтримки фермерства ( до чого звикли фермери у ЄС) наші селяни постали сам на сам із своїми проблемами. Тож тепер навіть корова у господарстві досить велика рідкість. У селі, звідки моя родина, (Криве на Тернопільщині) на куті з чотирьох десятків обість лише у кількох залишились корови. Тож на виручку селянам із кількома гектарами приватизованої землі прийшли орендарі, що взяли у них в оренду паї і розраховуються раз на рік тонною, чи трохи більше, зерна чи кількома мішками цукру. Отож, як може конкурувати сусідній європейський фермер із нашими агрохолдингами? Якщо холдинг збирає десятки тон зерна із гектара а дає селянину одні тону. Додайте до цього наші чорноземи, величезні масиви землі, що обробляються потужною технікою – все це дозволяє нашим олігархам від аграрного господарства отримувати надприбутки та демпінгувати на сусідніх ринках.
Чи є вихід із цієї непростої ситуації?
Перше – треба просто зрозуміти проблеми тих фермерів і перейти від сліпого і, думаю, не безкорисливого лобіювання наших агроолігархів, до впровадження принципів справедливої конкуренції та правил функціонування агроринку за європейськими законами, а не напівкабальними вітчизняними.
Друге – державна влада має стимулювати більш глибоку переробку цих потоків зерна, що заливають сусідів.
Третє – всі ці культури та інші можуть бути джерелом для виробництва біопалива, біогазу та цим забезпечувати децентралізацію та демонополізацію енергетичної генерації.
Останнє – необхідно пропонувати європейським фермерам можливість співпраці із врахуванням їх інтересів.
Якщо цього всього не помічати, то аграрні війни будуть лише набирати обертів та більш жорстких форм.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
