Мобілізація – головне слово в Україні. Блог Ярослава Волощука

За дослідженнями однієї солідної установи, головним словом 2023 року в Україні стало слово "мобілізація". Вже більше місяця, як на телемарафоні, радіо, в інтернеті та на кухнях наших осель цією проблемою переймаються тисячі, якщо не мільйони.

Фахівцями у цьому питанні стали навіть ті, хто, будучи при владі, активно долучалися до розвалу нашого війська ( наприклад, вічно юна дівчинка з косичками). Те, що це надважливе питання для збереження держави та нації розуміють всі. Та погляди на нього різняться майже радикально.



Ті, що в окопах майже два роки, а деякі із 2014 року, не розуміють – невже конституційне зобов’язання захищати свою землю, свою Батьківщину стосується лише їх. А, як же інші?

Не буду називати прізвища всіх експертів та псевдофахівців із цієї проблеми, але спробую систематизувати всі пропозиції стосовно цієї важливої проблеми, незалежно від того наскільки вони є позитивними чи негативними.

Головний гарант, чий підпис стоїть під будь-яким законом чи указом із питань державної безпеки та мобілізаційних заходів, не маючи бажання брати на себе відповідальність за не вельми популярні рішення, перекинув гарячу картоплю до рук військових – мовляв вони звернулися з пропозицією додатково призвати ще близько 500 тисяч.

Військові вельми здивовані, хіба захищати країну, то лише їхня робота. Та ще й виявилося, що вони, крім свого професійного обов’язку, мають ще і шукати гроші на це.

Радикали (в наших умовах це переважно пропагандисти, які наповнюють інформаційний простір тріскотнею) пропонують жорсткі, але, на їх думку, справедливі шляхи поповнення захисників. Мовляв, у нас стільки молодих здорових поліціянтів, суддів, прокурорів, працівників охоронних фірм, депутатів усіх рівнів тощо. А ще мільйони ухилянтів, що встигли покинути країну. Чому лише наші сини та доньки повинні гинути на полі бою (хоча не факт, що в цих радикалів хоч хтось із рідних наближався до того поля бою)? Але вони далі розвивають свої більшовицькі теорії. Мовляв, якщо ти не хочеш захищати свою домівку, то все твоє майно потрібно конфіскувати, а кошти передати на потреби ЗСУ, або мотивувати ним добровольців із інших країн. Наче в цьому і є певний сенс, але якийсь він трохи дивний.

Ліберали пропонують запровадити відкупні у різних формах – не хочеш воювати, то плати чи то податок із зарплати, чи мільйони на річне утримання одного військового. Наче і у цій пропозиції також є певний глузд, але надто шкутильгає моральний бік. Так, у моєму рідному селі з Тернопільщини, де було понад сто учасників УПА люди позаварювали хвіртки та брами, а на пропозицію віддати кошти із коляди на ЗСУ "святий отець" сказав, що у церкви так багато проблем, що вони не готові жертвувати. Так що і тут щось не дуже клеїться.

Працедавці ж скаржаться, що вже зараз катастрофічно не вистачає робочих рук. По селах вигребли стількох чоловіків, що жінки вже не знають, хто і як буде поратись на городах та міні-фермах. А продукція цих дрібних виробників значною мірою годує нас городиною, молочною продукцією.

Як бачимо, це складне питання мобілізації має різні точки бачення та різні вектори вирішення. Саме тому в парламенті вже зареєстровано декілька законопроектів і всі депутати б’ють себе в груди, що їх варіант найкращий. Звичайно вирішувати їм, але головне, аби вони не забалакали цю проблему до абсурду. Людський ресурс на фронті не безкінечний і гаслами на кшталт того, що наші воїни-кіборги чи віримо у ЗСУ, загарбника з наших земель не вигнати.

Тож, чи знайдуться у нас сили, спроможні взяти на себе відповідальність за важливі рішення, побачимо.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram