Ми часто критикуємо демократичну Європу, що вони скрізь намагаються дотримуватись принципу консенсусу, але якщо і ми не навчимося чути та дослухатися один до одного, то нас чекатимуть величезні проблеми.
Але чи є ця загроза невідворотною? Ні, якщо влада навчиться чесно та вчасно комунікувати, відверто спілкуватися з виборцями, жителями країни чи міста, громадянським суспільством. А тенденція того, що ми з нею наче живемо на двох різних планетах наразі спостерігається на всіх рівнях. Від вищої влади до найнижчого рівня територіальної громади села чи селища.
Доносити до влади справді те, що хвилює громадян, не легке завдання. Влада живе в своїй інформаційній бульбашці. Скільки вже проходило акцій, закликів сконцентруватися на допомозі ЗСУ, але наче об стіну горохом.
Зараз особливо гостро стоїть питання соціальної справедливості. Декілька сотень доларів може рятувати життя через придбання найпростіших дронів, а ми і далі бачимо як витрачаються десятки мільйонів на бруківку, на надбавки та премії чиновникам. Аби не бути голослівним наведу приклад із того, що доводиться чути, коли сідаю в громадський транспорт біля майже завершеного благоустрою скверу на вулиці Івана Підкови у Садгорі. Молоде покоління не вельми втягується у ці дискусії, бо "загрузає" в гаджетах, а от від людей поважного віку чого лише не наслухаєшся. Деяким світильники у сквері нагадують шибениці і вони з прокльонами погрожують най би на них бовталися ті, що ініціюють такі дороговартісні реконструкції під час війни. Інші дивуються, навіщо через кожних два метри ставити світильник, наче там буде читальна зала бібліотеки. Більш фахові коментатори пояснюють, що на самій лише бруківці 16 мільйонів не натягнеш, а кожен такий світильник коштує не одну тисячу гривень.
Я не намагаюсь втручатися у ці дебати, бо рівень злості такий, що можна і отримати торбою по голові. Наче вже на високих трибунах і проходили заклики схаменутися та сконцентруватися на підтримці збройних сил, але деякі місцеві можновладці наче глухонімі – не чують і не пояснюють нічого.
Всі довкола хочуть миру та швидкої перемоги, але обурюються, чого на вулицях, у спортзалах та торгових центрах зупиняють чоловіків призовного віку. Але як та перемога має прийти і за чий рахунок, не пояснюють.
Мав надію, що на підсумковій конференції президента отримаю відповіді на свої тривожні запитання, але отримав ще більше тривоги. Бо з’ясувалося, що в нашій державі є своя масонська ложа із п’яти-шести людей, які і приймають всі важливі державні рішення, а парламент - то зібрання кнопкодавів. Замість звіту про вже зроблене, лише чергові обіцянки про майбутні досягнення. На 500 тисяч новобранців коштів нема, а перемоги хочемо. Корупція, боротися із якою нам так палко обіцяли, зросла до небачених рівнів. На ЗСУ грошей нема, але на єдиний марафон та комедійні фільми – є. Нам казали, що в оффшорах є декілька бюджетів України, а ми все ходимо по світу із протягнутою рукою. Поки що нам кошти виділяють, а якщо перестануть? Ми закликаємо світ передати нам заморожені кошти московії, але самі не можемо конфіскувати мільярди статків окремих корумпованих суддів, прокурорів, митників, місцевих феодальчиків.
Тому цей закарпатський прецедент, то лише перший дзвіночок, що може нас чекати, якщо влада та суспільство не вироблять ефективні механізми знімати симптоми ненависті та ворожості.
Дуже хочеться аби ми їх знайшли і не впали у провалля тотальної злоби.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
