Останніми днями так багато галасу та очікувань було від американо-китайської зустрічі на найвищому рівні, що мені це нагадало ситуацію, коли у розпал холодної війни розпочалися зустрічі американців із генеральними секретарями КПРС. Мабуть, таки історія рухається по спіралі. Адже давно вже немає Радянського Союзу, але ще існує наймасовіша партія у світі – Комуністична партія Китайської Народної Республіки.

Нинішня ситуація ще не набула загрози Карибської кризи, але швидкими темпами просувалася у тому напрямку. Тож пару з казана таки варто було випускати.



На мою думку, найгіршим варіантом було б вдруге піддатися ілюзії, що комуністам можна на сто відсотків довіряти, а короткочасне пониження напруги призведе до тривалої стабільності та миру.

Як і пів віку назад, причина пошуків контактів комуністичними лідерами із цивілізованим західним світом дуже проста – проблеми з економікою. Планова, сировинна економіка Радянського Союзу почала пробуксовувати і Кремлю необхідна була пауза у стрімкій гонці озброєнь. Проголошена президентом Рейганом (із певною долею блефу) Стратегічна оборонна ініціатива (СОІ) по розгортанню космічного озброєння поставила московських будівників світового комунізму на коліна і примусила шукати бодай тимчасового замирення.

Ситуація з економікою у КНР ще не така критична, але і очікувати її повного обвалу не в інтересах керівництва КПК. Хоча у заяві її керівника прозвучала думка, що планета дуже велика аби її не можна було поділити на два центри впливу, але планета не така вже і велика аби витримати конфлікт між цими двома Голіафами.

Панує вислів, що Схід - справа тонка, тому за милими посмішками та приязними виразами облич китайської делегації, приховуються свої далекоглядні інтереси. Переконаний, що Байден досвідчений політик і не впав в ейфорію стосовно покращення стосунків із Китаєм. Адже лише час покаже і доведе, що було приховано за приємними словосполученнями. Інтереси США зрозумілі – зменшення кількості сировини, що надходить із Китаю для мексиканської наркомафії, не педалювання Китаєм кризових ситуації в інших частинах світу (Близький Схід, Тайвань), зменшення можливості випадково конфлікту безпосередньо між Китаєм та США.

Чи є місце для України у цих домовленостях ? Найближчі тижні чи місяці покажуть, наскільки ефективна дипломатія у розмовах із східними лідерами. Якщо зменшиться кількість китайських комплектуючих для російської зброї, пересохнуть поставки для московії із КНДР, то справа таки зрушила.

Та мабуть стратегічною лінією для США та їх союзників у Європі і світі було б все ж обмежити інвестиції, перекрити канали до іноваційних проривних технологій. Адже політика накачування тоталітарних режимів коштами в надії, що вони відмовляться від свої божевільних ідей домінування, провалилася на прикладі стосунків із пост-радянською росією.

Сподіватися, що Китай виявиться не таким – надто наївно. Допоки існує комуністична ідея і вона є панівною у будь-якій державі плекати ілюзії у мирному співіснуванні з такою державою дуже непродуктивно. Пацифізм необхідно відкласти на часи, коли відійде ідеологічне протистояння. Приповідка стверджує: "Хочеш миру – готуйся до війни". Тому дружба – дружбою, але скорочувати оборонні бюджети ще не час. Ситуація навколо Ізраїлю довела, що добрі слова - це гарно, але два авіаносці та підводний човен із "томагавками" мають більший вплив.

Тож напруга у світі ще далеко не спала, але зустріч американського та китайського лідерів здається трішки понизила її градус.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram