Повільно, але впевнено ми просуваємося до однієї із наших заповітних мрій – вступу до Європейського Союзу. У середу, восьмого листопада, Єврокомісія проголосила свій висновок, стосовно нашої готовності до початку перемовин про вступ. Голова комісії оптимістично оцінила наші здійснені зусилля на 90 відсотків. Офіційні ЗМІ, особливо у єдиному марафоні, засурмили у всі мідні труби про велику перемогу і те, що нас вже з руками та ногами приймають до ЄС.
Та краще спуститися з неба на землю і тверезо оцінити ситуацію. Бо як каже народна мудрість: "Не кажи гоп, доки не перескочиш".
Початок перемовин, то ще далеко не самий вступ. Бо у Європі є більше пів десятка країн, які вже роками чи десятиліттями перебувають у цій фазі. Крім того, у нас є багато недоброзичливців, які чи то не хочуть нас бачити, чи просто намагаються використати цей шанс для вдоволення власних інтересів. Чому власне так відбувається? Як зажди причина у всьому - гроші. Уявіть, що Україна після завершення війни стає повноправним членом Європейської унії. Наші сусіди розуміють, що левова доля коштів, які раніше йшла на них, тепер буде спрямована на відновлення та розбудову економіки України.
Мати за плечима такого потужного конкурента із сировинною та промисловою базою нікому не хочеться. Тверезі та далекоглядні політики добре розуміють, що включення України до потенціалу Європи – це потужні гарантії безпеки із галузей – енергетичної, продовольчої, транспортно-транзитної, оборонної, трудових ресурсів та інтелектуальної. Нам не варто від того впадати у ейфорію, бо досвід сусідньої Польщі підказує, що повноправне членство потягне за собою потужну трудову міграцію до тих країв, до оплата значно суттєвіша. Вже зараз ми маємо проблему із виїздом мільйонів жінок та дітей, а потім до них можуть долучитися і чоловіки.
Крім того у європейській політиці порушується сталий баланс останніх десятиліть. Домінування Франції та Німеччини може бути порушено створенням неформальної коаліції багатьох східноєвропейських держав. Тому і іде мова аби відкрити процес розширення для інших невеликих держав ( Молдови, Грузії, країн Західних Балкан ). Адже через вплив на ці невеличкі країни можна збалансувати прихід такого потужного гравця, як наша держава.
Окремо потребує уваги реформування процесу прийняття рішень. Парадигма консенсусу може паралізувати прийняття рішень на місяці, тож необхідно віднайти процедуру більш ефективного та простішого затвердження. Але проблеми для того і виникають аби шукати шляхи їх подолання. Адже із вступом України Європа отримує потужну стіну від азійської орди. То лише Путлер може пишатися тим, що начебто монголо-татарська орда врятувала московитську ідентичність. І це таки правда. На відміну від нас, вони ніколи не почуватимуться європейцями. Нарешті збагнути це потрібно і Європі та перестати загравати і цими вандалами. А нашій владі нарешті потрібно збагнути, що євроінтеграція – це спільна справа всіх партій і всього громадянського суспільства і перестати ділити країну на своїх і не таких.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
10-11-2023, 12:15
1
1 834