Патріотів стає все більше? Блог Ярослава Волощука

У часи мого батька за клич "Слава Україні! Героям слава!" могли розстріляти прямо на місці. Таке вітання могли дозволити лише бойовики ОУН і то поміж собою. Тепер ми чуємо його від усіх: суддів-корупціонерів, журналістів, які ще недавно співали дифірамби на промосковських каналах і навіть від російськомовних люмпенів.

Іду нещодавно попри забігайлівку на зразок тих , які у радянські часи називали "Ранок батьківщини", бо відкривається вона мало не о сьомій годині ранку, аби спраглі "духовного" зрошення могли погасити спрагу від вчорашнього перепою – гальбою пива чи порцією оковитої.
Принагідно можу стверджувати, що коли раніше музичним фоном цього ритуалу переважно були надривні пісні Лепса чи "Владімірський централ – вєтєр сєвєрний", то тепер там лунає іноді навіть "Червона калина".



Все мною згадане здавалося б гіркою іронією, але тільки тепер ми починаємо по справжньому розуміти, яке важливе значення має мовно-інформаційний фон, у якому ми постійно перебуваємо.

Здавалося б ми мали тільки тішитися такому масовому патріотизму та широкому використанню патріотичних гасел, але я на власному життєвому досвіді вже переживав період, коли мало не на кожному паркані чи стіні висіло "Слава КПРС або Ленін – вічно живий" та ще багато інших. Та було це засилля показної вірності комуністичним ідеалам лише ширмою та показухою.

Тому дуже не хочеться аби і наша нинішня захопленість патріотичною риторикою не переросла у фальшиву кампанію. Бо то гарно виглядає, коли наші очільники виступають у вишиванках та сиплять на всі боки патріотичними гаслами, але за якийсь час їх ловлять на астрономічних хабарях. Бо не набір слів у твоєму мовному лексиконі робить тебе справжнім патріотом. Надто мало говорити гарні та правильні слова. Краще підтверджувати свій патріотизм конкретними справами. Можливо, не всі народжуються воїнами, але підтримувати їх можуть усі. Тому дуже дивним виглядає захоплення центральної та місцевої влади не підтримкою ЗСУ, а купівлею барабанів, тотальним благоустроєм чи телесеріалами на майже пів мільярда гривень про сумнівного власника футбольного клубу. Адже важко собі уявити, якби у Великій Британії під час Другої світової війни уряд та місцева влада витрачала дорогоцінні кошти на фонтани та інші забаганки. Усьому свій час. Ми будемо все відбудовувати та робити його ще кращим, але наразі нам головне перемогти у цій війні та мінімізувати наші людські втрати.

І якби мене запитали, що важливіше – мавіки, авто, протидронові рушниці чи нова бруківка у сквері я б віддав перевагу першому.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram