Навіщо нам той Бахмут? Блог Ярослава Волощука

Не претендую на місце Арестовича і великого військового експерта та деякі базікання багатьох про ситуацію навколо Бахмуту мене таки дістали. Спочатку мій сусід родом із Сокирянщини, потім колишній прапорщик у маршрутці, а от сьогодні вже і дві пенсійного віку торговки на Садагурському продуктовому ринку вели дискусії про доцільність утримання Бахмуту.

В жодному із перерахованих випадків я не намагався втягуватися у роз’яснення та дискусію бо людям подібних поглядів ти нічого ніколи не доведеш. Але для людей, що читають газети або бодай блоги у соцмережах все ж варто прояснити ситуацію.



Перше, треба трошки повернутись у недалеку історію. Подібні вислови: "Та навіщо нам той аеропорт у Донецьку, навіщо Донбас", а минулого року "Навіщо той Маріуполь" доводилося чути з 2014 року. Часто доводилось розжовувати людям із вищою консерваторською, чи іншою гуманітарною освітою, що питання не у конкретному місці чи географічній назві. Питання у принципах. Так, кожна оборона і війна тягне за собою людські жертви. Так було у Другій світовій війні, коли більше десятка країн Європи без жодного спротиву переходили під протекторат чи окупацію гітлерівської Німеччини, а більшість ставали його відвертими союзниками. Сьогодні знову із багатьох тих країн лунають заклики до миру ( розумій, капітуляції України). Людське життя, то велика цінність, але чи на окупованих територіях воно дотримується? Хіба світ не є свідком жахливих звірств окупантів і чи маємо ми право ігнорувати та не помічати цих злочинів?

Вже згадував, що протягом багатьох років доводив своїм коллегам-педагогам, чому наші хлопці гинуть на тому Донбасі. Вони казали, хай би Донбас сам себе захищав. Я ж намагався довести, що якщо там не буде наших хлопців, то москалі будуть тут. Мене ж переконували, що московія далі не піде. Та у 2022 –му вона пішла далі. І тепер, якщо ми їх не зупинемо, то вона знову піде далі і далі. Здається, це зрозуміли вже і більшість політиків у Європі. Справа ж не у Бахмуті, що він такий цінний. Через нього просто проходить лінія фронту. Уявімо, що ми його віддамо ворогу, то що - зупиниться війна? Чи ті снаряди, танки, вагнерівці не полізуть далі ? Те, що перемелюється зараз у Бахмуті опинилося б під Запоріжжям, Дніпром чи якимось іншим містом.

Деяким легко балакати про території, які віддалені від них особисто на тисячу кілометрів. Та уявімо собі, що йдеться про Садгору, Заставну, Кіцмань чи Герцу або Глибоку. Переконаний, що всі ті вищезгадані мною “експерти” співали би зовсім іншої пісні. Коли б у нас тут свистіли снаряди, то і мова їхня була б зовсім інакша.

Тож добре бути нейтральним та поза політикою функціонером із Міжнародного олімпійського комітету, який хоче допустити росіян та білорусів до олімпіади у Парижі, адже він не знає тих жахіть, які щоночі переживають мешканці Миколаєва, Херсона і сотень інших міст та містечок і сіл України. З Ватикану добре говорити Папі Франческу, що в Україні перетнулись імперські амбіції наддержав, бо Ватикан у Римі під парасолькою НАТО, а не у Криму. У Берні легко бути нейтральними і забороняти передавати зброю ( сто танків Леопард 1 ) Україні іншим державам, що мають таке бажання. Швейцарський цинізм давно відомий. Вони брали від нацистів тони золота, не переймаючись моральним проблемами, що воно награбоване. Тож дуже добре бути нейтральним у центрі Європи, коли ти не сусід московії і над тобою щоночі не чути свист ракет, градів, смерчів та ураганів. Та переконаний, що і на них колись впаде не лише Божа кара, але і юридичне покарання за аморальний нейтралітет. Бо немає нейтральності - ти або на боці зла, або на боці добра.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram