Вже декілька десятиліть існували рухи, яких називали антиглобалістами і яких сприймали, як щось дуже деструктивне, що заважає здавалося б неминучому процесу тотальної взаємозалежності. Та, можливо, ці люди мали тонку інтуїцію та розуміли, що нічого доброго від такої взаємозалежності не буде. Першим дзвіночком стала пандемія коронавірусу, коли протягом двох років були порушені трансконтинентальні логістичні ланцюжки, паралізовані міжнародні авіасполучення.
Але звідки бере коріння це захоплення отими вже згаданими глобалізаційними процесами. Причин декілька.
Закінчення ери колоніалізму, розпад великих імперій та поява десятків нових "незалежних" країн примусив капітал колишніх великих колоніальних держав працювати у нових умовах. Виявилось, що немає потреби для доступу до ресурсів утримувати репресивні структури для контролю над колишніми територіями. Як у старому радянському анекдоті про більшовиків, що купили селян гаслами – земля ваша, а влада – наша. Так і тут – влада ваша, але гроші – наші. Так і виникло те, що називають багата Північ та бідний Південь. Капітал збагнув, що шкідливі виробництва, важку працю, проблеми відходів можна перенести на інші держави і за допомогою розвинутих транспортних мереж отримувати не менші, а більші прибутки.
Розпад Союзу та уявне закінчення "холодної" війни призвело до не меншої ілюзії. Холодна війна закінчилася лише в уяві західних лібералів. Їхні колишні антагоністи лише дещо змінили риторику. Так у Росії начебто від влади відійшла комуністична партія. Але що прийшло їй на заміну? Напів кримінальні елементи без жодних ідеологічних заморочок лише із бажаннями особистого збагачення та прихованими імперськими амбіціями. Колись за Союзу панував такий чорний гумор. Війни не буде, але буде така боротьба за мир, що від світу нічого не залишиться. Світ вже стояв на межі ядерної кризи, але тоді кремлівську еліту могли стримувати запобіжники образу та ореол світового миротворця. Нинішню ж кремлівську банду вже цими словами не зупинити. Вони відверто проголошують, що світ без велікай расєї їм не потрібен. Чи то лише порожня бравада? Адже початок агресії проти України також виглядав для аналітиків відвертим самогубством кремля, на яке він все ж наважився.
Тож чи може кремль, крім ядерного шантажу, вдатися і до його реалізації? З точки зору здорового глузду ні, але при факторах божевільної психіки -так. Тож ігнорувати такий варіант не можна, а потрібно до нього бути готовим. Так, від прийняття рішення і до пуску ракет є певний час та механізм. Ймовірність того, що на цьому шляху не всі такі божевільні також є велика. Але тупа приреченість, із якою тисячі московитів ідуть на убій, дещо лякає. Обнадійливим є лише той факт, що путлер заговорив про можливий розпад расєї. Можливо він таким чином хоче мобілізувати всіх імперців-шовіністів, а можливо має шанс вкотре стати рятівником імперії. Досить лише оголосити про відвід військ із усіх окупованих територій і вкотре стати героєм, що врятував імперію від повної деінтеграції та розвалу. Маю стійке переконання, що Захід готовий погодитись на це. Так, це не вирішення питання, але лише відтермінування його у часі.
І тут на арену світової політики виходить Китай. Світ декілька десятиліть здається не помічав, що при владі у цій державі – комуністична партія. Проголошена Денсяопіном нова політика приспала обережність Заходу. За десятиліття в економіку Піднебесної було влито сотні мільярдів доларів. Із відсталої економіки кінця 70-х нині Китай бореться за перше місце поруч із США. Все більше політиків приходить до усвідомлення, що це може бути не лише мирна конкуренція. Отож, від позиції Китаю у війні московії та України вирішуватиметься усі подальша історія людства. Нове керівництво із своїм мирним планом, що нагадує більше капітуляцію України, вступило у світову гру. Найближчі місяці все вирішиться на полях України. Якщо ми покажемо переможні поступи у відвоювання територій, то Китай не захоче приєднуватись до того, хто програє. Якщо хоча б щось вдасться московитам, то він може піти і на більшу спіпрацю із кремлем. Він дуже не хоче стати єдиним антагоністом Заходу в разі краху Путлера. Пекін дав час кремлю до травня, коли начебто запланований візит очільника Китаю до Москви. Тому ми маємо час саме до травня переламати хід війни на свою користь.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
