Примусова діджіталізація нагадує колективізацію. Блог Ярослава Волощука

Останні дні, чи, можливо, тиждень Чернівці стривожені ситуацією із проїздом у тролейбусах. Частина пасажирів тішиться тим, що може оплатити проїзд із банківської картки чи смартфона, частина перебуває у певному здивуванні та легкому переляку, адже не зовсім готові до такого розвитку подій. Люди старшого віку, але ще не пенсійного, чи громадяни із малими доходами або офіційно не працюючі, і які не мають банківських карток не розуміють, як здійснювати оплату за проїзд. Переконаний, що найближчим часом ситуація стабілізується, адже у багатьох тролейбусах все ж таки можна придбати квиток у водія. Погоджуюсь, що продаж квитків, то не їхня функція, і навантаження на них можна було б зменшити, якщо пригадати наш та і європейський досвід із механічними компостерами. Про що ідеться? Ще у до пандемічний період я мав змогу із короткочасним туристичними візитами побувати у багатьох європейських містах (Стамбул, Рим, Прага, Відень, Берлін та інші), де чудово і спокійно працює система простих дешевих механічних компостерів.

В багатьох торгових точках висять невеликі рекламні банери, які засвідчують, що тут можна придбати проїзний квиток – це і газетні кіоски, продуктові магазини, кіоски на вузлових зупинках, станціях метро чи автобусів чи залізниці. Одним словом, варіантів багато і у кожному місті ситуація своя. Мабуть, фінансові органи цих міст підраховують, що дешевше для виконання простої функції оплати послуги громадського транспорту – круті валідатори чи елементарні компостери. Не вважаю себе ретроградом, але також дотримуюсь думки, що на все потрібна і проста альтернатива. Складається враження, що у нас захоплення процесами діджиталізації нагадує таку знайому нам за комуністичного режиму примусову колективізацію. Бажаєш, чи не бажаєш але мусиш іти до колгоспу. То якось нам обіцяли, що всі пенсіонери будуть отримувати пенсії через банківські картки і через застосунок "Дія", навіть мали намір закупити для всіх пенсіонерів смартфони та записати на курси комп’ютерної грамотності. Погрожували перевести оплату всіх комунальних послуг також на нові діджиталізовані методи.

Не здивуюся, якщо у недалекому майбутньому в нас, аби скористатися послугами громадського туалету, чи купити пиріжок на автовокзалі також доведеться мати відповідну банківську картку та смартфон. Але, якщо ми у демократичній країні, то як бути із забезпеченням прав тих громадян, які не у захопленні від такої тотальної гаджет – залежності. Відношу себе також до цієї категорії, яка не бажає аби кожен твій крок контролювався. Іноді мене просто шокує ситуація, коли у тому ж громадському транспорті чи просто на тротуарах і вулицях громадяни завзято не відривають погляду від своїх гаджетів. Анекдотично, але не раз ставав свідком, коли навіть за одним столом гості спілкуються через смартфони. Чомусь мене лякає отаке майбутнє спілкування.

Вірю, що кожна влада не повинна зациклюватись лише на певній формі вдоволення громадянами своїх послуг і альтернатива завжди є.