Жінка у довгій спідниці та у барвистій хустинці стояла на тротуарі, довго хрестилася, а потім жалісно промовила: "зачєм нам в городє это железо, там ведь погіблі люді". З усього було зрозуміло, що жінка яскрава прихильниця релігійної секти, яка ще продовжує називати себе українською православною церквою із відвертим московським душком. Не знаю, читак ревно хрестилася вона за десятками тисяч безневинних цивільних жертв, яких оці "люді" закатували, замордували по сотнях міст в Україні. Чомусь одразу пригадався інцидент із п'яним попом, що на
московському діалекті із румунським акцентом погрожував патрульній поліції, яка його затримала майже неадекватним за кермом, що почекайте нехай лише тільки прийде путін і ми тут влаштуємо вам відірвані роки.
Отож, як бачимо не одна та жінка така побожна у їх секті. Та мова не про них. У Львові до речі також проходить подібна виставка трофейної ворожої техніки, але там вона таких гострих дискусій чи було потрібно чи ні її влаштовувати вона не викликала, мабуть тому, що Львів не раз піддавався ракетним обстрілам рашистів. Тож спробуємо проаналізувати, звідки у Чернівцях таке не сприйняття? Не велика таємниця, що ми єдина область та місто в державі, які не зазнали ворожих прильотів. Тож значна більшість психологічно влаштували навколо себе, своєї свідомості, психіки таку собі бульку, кокон. Війна десь далеко на сході, майже як у Африці чи на Близькому Сході, тож навіщо мені нервуватися, слухати оті всі новини із жахіттями та смертями. Більш комфортно відключити поблизу себе усю негативну інформацію та робити вигляд наче нічого жахливого у державі не відбувається – ходити на пиво, до рестарації, тратити чималі гроші на горілочку для зняття стресу, молитися за примирення "братніх" народів. Так кожного тижня на фронтах гинуть наші герої із Буковини, але якщо це не із твоєї родини, чи не із близького оточення, то може тим і не перейматися, тим більше, якщо не читати МБ та не дивитися єдині новини на телебаченні.
Але задаймо своєму сумлінню питання, чи адекватна така поведінка, чи моральна така позиція? Можливо я міг би зробити значно більше ніж роблю, якщо взагалі щось роблю для успіхів на фронті, для хлопців, які на передовій воюють і за мене та мій спокій. Можу погодитися із тим, що не всім дано воювати і для перемоги потрібен і міцний тил. Важко собі уявити, яка була б реальна ситуація, якби не тисячі волонтерів, що спроможні навіть брати в аренду космічні супутники для більш оперативної інформації на полях битв.
Але люди є люди і хтось прикриваючись волонтерством вирішує свої меркантильні питання, але переконаний таких переважаюча меншість. Тож
виправдовувати себе тим, що не довіряєш волонтерському рухові, тому і не донатиш на потреби ВСУ, то ще така собі нікчемненька позиція. У нас війна, в державі воєнний стан тож обмежмо свої часто не обов’язкові забаганки, до кращих часів, до перемоги, яка обов’язково буде, а от наскільки швидко залежить і від нас, від нашої громадянської та людської позиції. Не переконуй себе, що ти бідний, навіть твоя одна гривня помножена на мільйон може врятувати десятки життів воїнів чи цивільних.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
