Якої перемоги ми очікуємо? Блог Ярослава Волощука

Всі ми щиро прагнемо перемоги, але якої саме – це далеко не риторичне запитання. Влада ніби то декларує, що нам достатньо повернути всі свої території, які були окуповані у цьому та у 2014 роках.

Більш радикальні патріоти вважають, що перемога буде лише тоді, коли розпадеться остання імперія світу і на місці Російської Федерації постануть більше десятки незалежних країн. Такий сценарій можливий на фоні погіршення економічної ситуації через накладені санкції. Адже місцеві регіональні еліти можливо захочуть відмежуватися від російського імперіалізму та шовінізму та повернутися до співпраці та торгівлі із цивілізованим світом.

Ті ж, що бачать далі свого носа і розуміють перипетії глобальної політики бачать, що війне йде не між Росією та Україною, а між двома засадничими управлінськими системами – демократичною та автократичною.

Містики та теософи розуміють, що боротьба точить поміж вічним добром та злом, світлом та темрявою, ангелами Бога та слугами диявола.
Нехай кожен сам оцінить, до якої із вище перерахованих груп він себе відносить.

Я ж вірю, що перемога буде незаперечно за воїнами світла, але мене проймає тривога, що буде після перемоги і якої саме перемоги нам очікувати.

Адже до початку повномасштабної війни наша держава не була однорідною. Не буде вона і після перемоги. Хабарники, корупціонери, олігархи, колаборанти відкриті та приховані, судді та прокурори, менти хороші та погані, пенсіонери із мінімалкою та ті пенсіонери, що отримують по 70 – 100 і більше тисяч гривень пенсії на місяць. Хіба нас не хвилює питання, чи після перемоги ми і далі залишатимемось країною, яка торгує лише сировиною (зерном, металом, трудовими ресурсами) чи нарешті станемо країною, яка створює продукт із доданою вартістю, а наші люди отримуватимуть зарплати, які дозволятимуть їм гідно жити.

Чи не очікує нас після подолання військової окупації окупація економічна, коли московські олігархи покупляють собі українське громадянство та стануть розбудовувати "незалежну Україну" і будувати той добробут, який вони розбудували у Московії, коли московіти дивувались унітазами у наших селах.

Тож оте моє питання, якої перемоги ми прагнемо, зовсім не риторичне. Адже Радянський Союз переміг у Другій світовій війні, але чи стало краще жити жителям тієї імперії. Отак і нам потрібна перемога, але не лише міліарна. Нам потрібна і перемога соціальної справедливості, національного духу, національної самосвідомості, національної гідності та духовної єдності.

Якщо ж ми і далі залишимося в парадигмі "какая разніца", то знову будемо в стагнації економічній та ментальній і залишатимемось аморфною соціальною масою, якою можна маніпулювати та дурити популізмом і обіцянками, купляти гречкою чи барвистими фантиками.