Загальна перемога – справа кожного. Блог Ярослава Волощука

Так, у нас є страшний, із звіриним оскалом московитський ворог, але ми маємо і наших внутрішніх ворогів, а це – страх, апатія, байдужість. Вони не менш небезпечні аніж танки, літаки, бомби та ракети.

СТРАХ смерті здається таке природнє людське почуття часто паралізує нашу свідомість, не дозволяє раціонально мислити та приймати адекватні рішення. Чи існує можливість його позбутися? Звільнення від страху смерті актуальне не лише для стану війни. Ще дві тисячі років назад саме Ісус Христос на власному прикладі намагався позбавити нас цього страху. Хоча більшість українців вважають себе християнами та здебільшого вони обрядовці, які лише дотримуються певних ритуалів не вельми вникаючи у глибинну суть цієї релігії. Але більшість релігій світу стверджують, що смерть, то лише перехід від однієї форми існування до іншої. Можна було б страхатися смерті, якби ми були безсмертні. Але ми всі не минемо цієї участі, смерть це об’єктивна реальність. Питання лише в тому, чи ми помремо героїчною смертю чи у віці ста років у памперсах та власному лайні, чи від зловживання алкоголю та цирозу печінки, чи у ДТП, чи пандемії корона вірусу і ще із тисячі інших причин.

АПАТІЯ – другий наш небезпечний ворогбо він примушує нас замикатися у собі, сідати на стакан із горівкою ( виправдовуючись нервовим стресом ), проводити увесь час у перегляді інформаційних стрічок телеканалів чи мереж інтернету. Переконання себе, що я маленька людина, від якої нічого не залежить, нехай приймають рішення та діють політики, депутати, військові, всі інші окрім мене перетворює людину на худобо подібну істоту, яка послуговується лиш примітивним інстинктами – голодом, самозбереження, розмноження та іншими.

БАЙДУЖІСТЬ –третій наш страшний внутрішній ворог, який деморалізує не лише суспільство але і понижує спроможність до спротиву. На всю країну а може і світ став відомим наш буковинський пенсіонер, який сумарно перерахував понад 400 000 гривень на потреби армії. На Волині – десятирічний хлопчик перерахував 30 гривень – це наче біблійний сюжет про бідну вдову, яка пожертвувала все що мала дві лепти. Моя сусідка понад 90 років віддала 1000 гривень. Справа не у тому . хто скільки дав а у тому аби не залишитись байдужим. Закликаю всіх немає зараз важливішого від співучасті у змаганні до спільної перемоги над ворогом. Відкладімо наші плани та мрії на майбутнє. Хтось відмовтеся від крутого ремонту, хтось від чергового супер-пупергаджиту, від екзотичного відпочинку чи подорожей до європейських чи світових історичних чи культурних пам’яток. Відкладіть на пізніше заповнення чергової шафи непотрібними лахами, зачекайте із оновленням свого автопарку, відкладіть ще тисячу інших не нагальних ваших потреб на більш сприятливі часи. Навіть ваших сто гривень на військо, якщо їх перерахує мільйон українців то тримаємо 100 мільйонів, які підуть на тисячі бронежилетів, шоломів, теплові зорів, а це безпека наших воїнів і єфективне знищення ворогів. Наша спільна перемога буде досягнута лише тоді, коли це стане нашою спільною справою. Пригадаймо славне гасло неповторного європейського міста Чернівців – спільними зусиллями.